АБО КОЛИ НАБРИДНЕ КОРИСТУВАТИСЯ ПІДЙОМНИКАМИ
Необхідність техніки для лижника очевидна, але кожен, хто приїхав на Аляску, вдосконалює її на місці, адже він, найімовірніше, ніколи не катався в таких горах і на такому типі снігу.
Heliskiing — це спосіб дістатися до вершини. Туристам дедалі частіше пропонують здійснювати сходження, щоб нібито «заслужити свої спуски». Але більшість із нас, принаймні ті, хто не займається лижним спортом професійно і не проводить у горах 4 місяці на рік, не мають достатньо часу, щоб підтримувати таку точку зору. Звісно, часто трапляється, що, перебуваючи в лижних центрах Європи чи Америки, я після рясного снігопаду спускаюся від підйомника прямо свіжим снігом, потім на лижах чи пішки дістаюся віддаленіших місць, а якщо і вони вже розкатані, одягаю камуси на лижі й піднімаюся протягом кількох годин у пошуках незайманого снігу. Гелікоптер у Європі, та й загалом у відомих лижних центрах — для мене остання справа, і я дуже рідко ним користуюся. У таких місцях ця послуга завжди доволі дорога і рідко дарує такі сильні емоції та відчуття свободи, які бувають у місцях, спеціально призначених для heliskiing.
У Європі найвідомішим місцем, де можна скористатися гелікоптером, щоб зробити 2—3 спуски на день, є долина Aosty. Південні Альпи справді чудові й доволі високі. Там можна знайти місця з дуже різноманітним рельєфом. Але існують приписи, які обмежують територію і кількість польотів для одного оператора. У найкращому разі ми зробимо два хороші спуски, один поганий, і це займе в нас цілий день. Декого також втомлюють довгі траси ski-cross, якими під’їжджають до підйомників. Адже гелікоптер не завжди може забрати нас звідти, куди ми спустимося. Трохи пізніше протягом сезону цікавою пропозицією буде Норвегія. Я чув, що квітень, і навіть травень — чудові місяці для катання в тих місцях.
Величезні площі для занять heliskiing знаходяться в Канаді, переважно в провінції Британська Колумбія. Там працює багато операторів, як мережевих, так і одиночних центрів. Там також популярний catskiing, або підйом угору за допомогою ратрака, який бере одночасно до 12 лижників. Метою моєї першої подорожі на американський континент у 2002 році було саме таке місце в горах Kootenay. Кілька років тому в бізнес цього оператора вклали свої інвестиції Seth Morisson, ікона freeride, і Tanner Hall, король snow park. І відтоді це місце стало культовим. Багато епізодів лісових зйомок фільмів TGR і PoorBoyz Productions було зроблено саме там. Гори невисокі, і альпійська місцевість найчастіше займає лише 20—25% спуску. А решту, як правило, займають густі кедрові ліси. Там на вас чекають небезпечні пастки: снігові вирви під кронами ялинок, у які краще не потрапляти, несподівані урвища, повалені дерева. Якщо зійти зі слідів провідника, можна виїхати на прямовисну скелю чи з’їхати з хребта не в ту долину. І ніхто не почує вашого крику, адже сніг і дерева глушать усі звуки. Seth і Tanner взяли участь у цьому проєкті, бо їх зачарували ці дикі місця і рясні снігові опади. Усередині континенту між Lake Placid і Vancouver повітря сухе, а сніг легкий і пухнастий. Але, на жаль, це підвищує ризик виникнення лавин, хоча територія їхнього сходження й обмежена густо зростаючими деревами.
Через кілька років я знову відвідав Британську Колумбію. Я вирушив із Vancouver до Whistler. Там діє оператор heliskiing, але він розрахований на початківців. Після кількох днів дороги й акліматизації в одному з найкращих центрів Північної Америки ми пролетіли кілька сотень миль на північний схід і потрапили до прихистку з чарівною назвою Bella Coola. Це один із незалежних операторів, який дає своїм гостям більше свободи, ніж консервативніші конкуренти в Канаді чи США. Останні ставляться до схилів як до зораного поля: чітко й методично. Кожного лижника просять виконувати паралельні повороти так, щоб залишався незайманий сніг для наступних лижників, і цією ділянкою можна було ще якомога довше користуватися. Звісно, це розходиться з моїм розумінням freeride і можливістю отримати задоволення від ковзання свіжим снігом власною траєкторією. Я уникаю такі місця через подібні речі і через доволі традиційну клієнтуру.
Bella Coola знаходиться в резервації Indian і розташована доволі відокремлено. Дуже романтичний і красивий прихисток складається з основної будівлі, в якій знаходяться ресторан і клуб, і розкиданих навколо маленьких traperski будиночків. Кухар щодня готував нам вишукані вечері, до яких ми пили чудові вина з місцевого погребка. Коли вранці після сніданку, взуті в лижні черевики, ми пили каву на терасі, перед нами приземлявся гелікоптер. Близькість моря гарантує наявність там достатку снігового покриву. Але ми не змогли як слід познайомитися з горами, оскільки нам не зовсім пощастило з погодою. Звісно, ми вилітали всі замовлені години, але було мало сонця, а іноді дув надто сильний вітер, щоб підніматися на найвищі вершини.
Канада пропонує найобширніші території для heliskiing і дуже різноманітні пропозиції. Кожен знайде там щось для себе, а канадський долар все ще дешевший за американський. Я вже кілька років збираюся прокататися на судні, яке йде вздовж західного узбережжя. На його палубу приземляється гелікоптер. На носі знаходиться відкритий hot tub. На катері є чотири двомісні каюти для лижників.
Команда щодня ловить свіжу рибу і крабів. Приємні емоції будять зграї дельфінів і косаток, які ліниво пропливають уздовж борту. Ціна такої подорожі не вища за звичайну ціну пакета для 8 осіб на рейсовому судні. Усі оператори в Valdez і багато в Британській Колумбії пропонують такі подорожі. Але поїхати можна лише в травні, коли оператори закривають свої основні напрямки і можуть надати у ваше розпорядження провідників і гелікоптер. Найскладніше, як завжди, знайти вісім охочих, які «хочуть і можуть собі це дозволити, як за часом, так і фінансово.
На Алясці я вперше був у Girdwood у 2003 році. І це була моя перша справжня подорож heliskiing. Усе було новим. Я ознайомився з правилами безпеки, технікою посадки і висадки групи з гелікоптера, приземлення зі спорядженням, пройшов чергові тренінги з лавинної безпеки. Через відому своїми примхами погоду, яка іноді робить польоти неможливими, я вирішив оселитися в невеликому лижному центрі з підйомниками, у зручному і красивому готелі, де передбачався heliskiing. Нам дуже пощастило, і всі 10 днів світило сонце. Наприкінці закінчилися всі відомі провідникам місця, і ми стали вигадувати власні спуски, придумуючи їм назви. Я був зачарований і зрозумів, що варто заплатити гроші, щоб дізнатися різницю між catskiing і heliskiing. Завдяки гелікоптеру ми піднімалися набагато вище і в такі місця, які недоступні для ратраків. На 11-й день ми вирішили поїхати до віддаленого на 300 миль Valdez. Один проведений там день назавжди змінив мене як лижника і дав цілком нове розуміння того, що можна пережити в горах. Там усе було вдвічі більше, крутіше, вимогливіше і красивіше. З першого побачення з Valdez я повертався приголомшеним.
Valdez, AK стала моєю Меккою. І хоча я там був уже 5 разів, відчуваю, що ще багато чого попереду. Тут усе починалося. Це тут культовий у нашому середовищі лижник Doug Coomb заснував першого оператора heliski на Алясці. Разом із ним жменька людей у 90-х роках зайнялася дослідженням цих величезних і диких гір, щоб у минулому десятилітті зробити їх доступними для інших лижників. Сьогодні Doug Coomb уже немає живих (він трагічно загинув у La Grave 2008 року). Зараз тут працює 5 операторів heli, а щотижня в сезон прибуває близько ста лижників, що прагнуть адреналіну. Сезон короткий і триває з початку березня до кінця квітня. Лижна інфраструктура на перевалі й посадкових майданчиках тимчасова. Селище, в якому живуть лижники, налічує 3 тисячі жителів, тут є 3 скромні готелі й 2 бари. На перевал треба щодня добиратися близько 45 хвилин, які стають такими довгими, коли повертаєшся назад мокрим, замерзлим і втомленим після цілого дня катання. Погода тут дуже примхлива, і часто «down days» викликають депресивні настрої. Але все одно це місце є квінтесенцією big mountain skiing. Передусім через гори — величезні, зі спусками неймовірних нахилів. В Альпах спусками з нахилом 50 градусів і більше можна їздити лише наприкінці квітня і в травні, коли сніг уже достатньо щільно прилягає до ґрунту. Тут же, завдяки близькості затоки, вологість повітря і снігу дозволяють безпечно спускатися з найкрутіших схилів уже через 2—3 дні після випадання опадів і протягом усього сезону. Гори не надто високі, 2,5—3 тисячі метрів, що має велике значення для ефективності спуску. Кожен, хто мав задоволення подолати відомий хребет на Aiguille du Midi в Chamonix на висоті понад 4000 м, знає, як поводиться організм на такій висоті. Усі оператори співпрацюють, надсилаючи результати вимірювань снігового покриву, які кожен провідник робить кілька разів на день, до центрального банку даних. За останнє десятиліття кількість нещасних випадків із фатальним результатом завдяки таким заходам зменшилася вдвічі. Ці неприємні цифри значно менші, ніж кількість загиблих поза трасами в Альпах. Провідники, які тут працюють, — це найкращі фахівці в цій галузі. Чудово підготовлені технічно, альпіністи, люди, що обожнюють гори, сучасні ковбої. Лише на четвертий раз мені вдалося з’їхати з культових вершин, таких як Meteorite, Pyramid, East Peak чи Pontoon. Це зовсім не означає, що попередні поїздки були невдалими. Ні, я завжди повертався під величезним враженням від цих гір, згадував у деталях кожен спуск, але вже мріяв про чергову подорож наступного сезону і призначав собі нові цілі. Планував зробити ще один крок в освоєнні цих велетнів і в боротьбі із самим собою. Передусім необхідна хороша фізична підготовка. Основа — збільшення сили, тренування рівноваги і хорошої працездатності. Необхідність техніки для лижника очевидна, але кожен, хто приїхав на Аляску, вдосконалює її на місці, адже він, найімовірніше, ніколи не катався в таких горах і на такому типі снігу. А також треба звикнути до цих нахилів і рельєфу місцевості. Те, що нам здається здалеку 5-метровим горбом чи сніговим навісом, найчастіше виявляється в 5 разів більшим, коли до нього наблизишся. Часто крутизна спуску викликає сильне серцебиття і запитання: «А чи реально взагалі звідси спуститися?». Трапляються і т. зв. «no fall areas», на яких помилка може коштувати життя, або в найкращому разі призвести до серйозної травми. Майже на кожному спуску натрапляєш на т. зв. «roll overs» — дуже круті вали, за якими нічого не видно, а так хочеться на них наїхати на великій швидкості. На вершині і протягом усього спуску обов’язкові повна концентрація і дисципліна. Дозволити собі бути розслабленим і безтурботним можна лише після «pick-up zone». Тому роль психічного стану важко переоцінити. Я кілька разів спостерігав, як деякі люди втрачають контроль над ситуацією. Але тоді на допомогу приходять провідники-професіонали.
Я хотів би ще не раз туди повернутися, але також хотілося б побачити і нові місця на Алясці. Особливо Haines, де дуже цікава і складна місцевість, але де також пропонується catskiing на нижчих висотах, коли не щастить із погодою. Також здається цікавою нова територія, що належить до Girdwood. Знімальні групи і зірки екрана постійно досліджують нові місця, вважаючи, що за 15 років Valdez став надто комерційним, заїждженим і побитим. В останні сезони відкриваються околиці Juneau і Sankt Petersburg, але наскільки мені відомо, там ще не працюють комерційні оператори.
У Сполучених Штатах я не міг не поїхати до Jackson Hole. Найкраще це місце характеризує той факт, що близько 60% людей, які працюють у сфері heliskiing у Valdez, набирають саме там. Це знаменитий лижний центр у Wyoming неподалік від парку Yellowstone. Найвища і найвідоміша вершина — Grand Teton. Там я теж випробував heliskiing, але, як уже писав вище, — в останню чергу. Там дуже багато цікавих спусків, доступних прямо з підйомників чи розташованих дуже близько до них. Але ми провели незабутній день, катаючись територією backcountry Jackson, недоступною навіть для тих, хто наважується на довгі скітурові підйоми.
Є безліч різних місць, де можна поєднати польоти з катанням на лижах. Адже польоти на гелікоптері цікаві вже самі по собі. Для декого вони так само важливі, як і спуски. З повітря ми бачимо гори інакше. Якийсь час вони здаються нам не такими великими, але після приземлення ми бачимо, що недооцінили їх. Нас захоплює простір, на якому можна отримати неймовірні емоції, але де щохвилини на нас може чекати небезпека. Часто пілоти, щоб посилити враження, злітають над хребтами, потім пірнають у прірви, пролітають над руслами річок. Але це завжди досвідчені професіонали, які можуть приземлитися на невеликий виступ, коли ніс і хвіст гелікоптера виступає далеко за межі снігової поверхні, і є лише кілька квадратних метрів, де має розміститися лижник зі своїм спорядженням… А коли гелікоптер відлітає, ти залишаєшся сам на сам з приголомшливою панорамою навколишніх високих гір, безкраїх льодовиків і довгоочікуваного спуску.
Колись я готувався до поїздки в Гренландію. Але виявилося, що цю поїздку організовував Doug Coombs того року, коли з ним стався нещасний випадок. Тому мені не судилося ні поїхати туди, ні познайомитися з ним. Але я брав участь у церемонії, присвяченій його пам’яті, рік по тому у Valdez, на перевалі Thompson Pass, де щороку збирається кілька десятків близьких йому людей. А до Гренландії нещодавно їздив мій знайомий. І heliskiing там визначив як дуже пізнавальний. Там ніхто не знає гори так, як їх знають оператори в Канаді чи на Алясці. Тому кожен спуск вимагає ретельної підготовки, а провідники повинні мати величезний досвід пересування високогір’ям і льодовиками. Тому катання там може виявитися серйозним випробуванням.
Непростою пригодою я б також назвав катання на Кавказі. По-перше, через політичну ситуацію в регіоні, низьку якість місцевої їжі, а також через несерйозне ставлення місцевих провідників до безпеки в горах і стан літальних засобів. Не можу забути обкладинку одного з журналів для лижників із зображенням палаючого гелікоптера і лижників, що тікають від нього… На щастя, тоді ніхто не загинув, усе обійшлося пережитим страхом і незначними пораненнями. Але я вважаю, що ми і так достатньо ризикуємо, катаючись у диких горах, щоб ще наражатися на додатковий ризик. Я чув, що там працюють австрійські оператори, але поки не хотів би перевіряти якість тамтешніх послуг.
Просуваючись далі на схід, ми потрапляємо в найвищі гори світу. Там теж діють «наші». Я читав про одного відомого французького провідника з Chamonix, який заснував там базу. Напевно, їх там насправді більше, але саме з тієї розповіді я дізнався, які складні умови чекають на лижників у Гімалаях. По-перше, межа снігу там починається значно вище. Я був на трекінгу в Непалі, і на висоті 3—4 тисячі метрів ми все ще йшли в шортах через джунглі. І лише після 5 тисяч починається альпійський пейзаж, де ще в листопаді зовсім немає снігу, але вже починає проявлятися високогірна хвороба. Польоти в таких умовах не лише складні, а й малоефективні. Через дуже розріджене повітря гелікоптер може взяти менше людей і спорядження, ніж зазвичай. Фізичні зусилля сильніше навантажують організм, а працездатність падає. Під час зйомок одного з фільмів група відомих freestyler-ів намагалася там побудувати трамплін, але вони не впоралися фізично. Крім того, на такій висоті взимку дмуть сильні вітри, які впливають на якість снігу і призводять до виникнення т. зв. снігових полиць, що підвищує ризик виникнення лавини. Думаю, що Гімалаї варто передусім подивитися, походити по них, а за можливості випробувати і heliskiing. Але навряд чи варто робити це головною метою подорожі.
Хороші відгуки я чув і про Камчатку. Гори там переважно вулканічного походження, непоганий сніг, величезні простори і американські оператори, що заробляють гроші на своїх співвітчизниках і на японцях. 3 роки тому звідти повернувся мій добрий знайомий, який попереджав про безтурботність місцевих провідників, через яких йому одного разу довелося рятуватися за допомогою свого ABS.
А якщо комусь зими не вистачає, її можна продовжити на іншому боці землі, скориставшись heliskiing в Андах, переважно в Чилі, чи в настільки ж екзотичній Новій Зеландії. Я б із задоволенням вирушив туди замість пляжу, але знаю, що сказала б на це моя родина: … чи ні, краще не казатиму вам цього.
