Скільки разів ми чули: сьогодні футболом керують великі гроші. Гонорари, які отримують зірки знаменитих клубів, у пересічних людей викликають запаморочення. Чесно кажучи, читаючи чергові новини про футболістів, які вкотре розбили свої Феррарі чи Ламборджіні, можна дійти висновку, що в них самих трапляються порушення внутрішньочерепного тиску
Мені іноді здається, що це шкідливий вплив газованих напоїв, але залишимо міркування про те, хто і чому готовий вкладати мільйони євро у футбол і який негативний вплив це справляє на футболістів. Справді цікаве питання звучить так: як ці футболісти стали зірками одного з найпопулярніших видів спорту? Їх не видобули з-під землі, як нафту, яка належить мільйонерам, що, слідуючи моді, купують відомі футбольні клуби. Ніхто не знайшов їх у мішку з м’ячами, на полі з капустою. Футбольні школи — ось у чому секрет. Клуби з розгалуженою системою навчання молоді, здатні виростити майбутніх зірок, ось де криється сила. Саме вони постачають в індустрію футболу найкращих гравців. І хоча часто вони змушені продавати своїх знаменитих вихованців клубам знуджених мільйонерів, що колекціонують спортсменів як ляльок Барбі, усе одно вони тримають високий спортивний рівень завдяки багатій базі юніорів. Ajax, PSV чи Feyenoord — ось приклади подібних клубів, що заслуговують не лише на подив (останній із названих клубів зміг зробити з Ебі Смолярек пристойного футболіста), а й на повагу і симпатію.
Якби в гірськолижному Кубку світу спортсмени виступали в кольорах своїх клубів, я б напевно був фанатом шведського Tärna I. K. Fjällvinden. Розташований у селищі Тернабю, де проживає ледь 500 жителів. Гірський Вітер (шведське I. K. Fjällvinden) може пишатися досягненнями своїх вихованців. 132 перемоги в Кубках світу, 20 медалей чемпіонатів світу, 9 олімпійських медалей і 5 Кришталевих глобусів. Вітрина з трофеями в клубі ломиться від експонатів. Медалі чемпіонатів світу, здобуті вихованцями I. K. Fjällvinden, становлять 55% досягнень усієї країни. А це означає, що в таблиці медалей чемпіонатів світу всіх часів клуб із Тернабю посів би 10 місце одразу за… Швецією, і перед Канадою. Хто ж стоїть за всіма цими успіхами? Інгемар Стенмарк, Стіг Странд, Бенгт Ф’єльберг, Єнс Биґмарк і якась собі Аня Персон. Якби не високі податки, які змусили Стенмарка, Биґмарка і Персон змінити місце проживання на Монако, можна було б спокійно вибратися до Тернабю і пройтися там, як Алеєю Зірок.
Серед багатьох інших чудових років 1981 рік був записаний в історію клубу золотими літерами. Окрім восьми перемог Інгемара Стенмарка в кубку світу, які принесли йому тріумфи в дисциплінах слалому і слалому-гіганта, 15 квітня цього року народилася Аня Персон, найзнаменитіша гірськолижниця в історії Швеції. Прозвана Бомбою з Тернабю, спортсменка за 14 років своєї кар’єри здобула 6 олімпійських медалей, 13 (!) медалей чемпіонатів світу, 16 медалей національних чемпіонатів, два Великих кришталевих глобуси і 42 перемоги в Кубках світу. Її спілкування з лижами почалося рано, у віці трьох років. Першу перемогу вона здобула в місцевому «Кубку Інгемара», будучи наймолодшою учасницею. У неповні 16 років вона виступила в перших серйозних змаганнях FIS у шведській Кіруні, і хоча спочатку посідала місця в другому десятку, їй знадобилося лише три місяці, щоб піднятися нагору. До моменту закінчення навчання в ліцеї Персон здобула 13 перемог у змаганнях FIS, отримала 6 медалей чемпіонатів світу серед юніорів (серед них 4 золоті), а також перемогу в змаганнях Кубка світу (слалом у Mammoth Mountain у 1998). Але що дивно, попри добре розпочату спортивну кар’єру на лижних схилах, шведка не забувала про навчання, пов’язуючи своє майбутнє з фізіотерапією чи інформатикою.
Місце в першій «тридцятці» — це майже завжди мрія дебютантів змагань Кубка світу. Слово «майже» вжито не випадково. Персон, будучи чемпіонкою світу серед юніорів у слаломі-гіганті, виступила у фінальному гіганті сезону 1997/1998 в Кран-Монтані і посіла останнє місце, відставши на неповні сім секунд від переможниці Александри Майсніцер. Але вже на початку сезону 1998/1999 у слаломі в Mammoth Mountain, стартуючи під номером 34, Бомба виграла свої перші змагання Кубка світу, атакуючи з 15 місця після першого спуску. Можна заповнити томи, описуючи в подробицях усі перемоги шведки за 14 років. Але те, що робить її справді великою спортсменкою, — це знамениті суперниці, з якими їй доводилося змагатися. Погляньмо правді в очі: якби не Джокер, Брюс Вейн був би просто багатою людиною, яка любить одягатися в обтислий костюм Бетмена і воліє проводити час у похмурій печері. Без Лекса Лютора Кларк Кент був би звичайним журналістом, який годинами носиться містом у плавках, одягнених поверх штанів. У зеніті кар’єри Персон такою суперницею була Яніца Костелич. Шведка і хорватка схрещували свої лижі вже з юних років, тобто починаючи з чемпіонату світу серед юніорів у 1998 в Межеві, де перемогла Персон. На жаль, під час дорослих змагань, де їй довелося змагатися з хорваткою (чемпіонати світу в 2003 і 2005, Олімпійські ігри в 2002 і 2006), стоячи на подіумі, їй частіше доводилося слухати Lijepa naša domovino (чотири рази), ніж Du gamla, Du fria (1 раз). Звісно, суперництво двох великих лижниць не обмежувалося великими заходами. Починаючи з сезону 2002/2003 до 2005/2006 Яніца й Аня виграли по два Кришталеві глобуси, хоча за очками хорватка виграла 2:1 (через травму Яніца пропустила сезон 2003/2004). Сезон 2004/2005 був особливо складним — шведка виграла загальний залік, набравши на 3 очки більше, а точніше Костелич програла 0,09 с, бо саме стільки їй не вистачило, щоб посісти сьоме місце в останніх змаганнях сезону (за які вона могла б отримати ще 4 очки). Після того, як Яніца через травми передчасно закінчила свою спортивну кар’єру, Персон стала королевою Åre, здобувши п’ять медалей (з них три золотих) на чемпіонаті світу в 2007. Завдяки титулам, здобутим у Борміо і Санкт-Антоні, вона стала першою в історії спортсменкою — володаркою золотих медалей чемпіонатів світу в усіх п’яти альпійських дисциплінах: швидкісному спуску (DH), супергіганті (SG), слаломі-гіганті (GS), слаломі (SL) і в комбінації (K). На думку багатьох, другим за величиною досягненням Бомби було здобуття бронзи в комбінації під час Олімпійських ігор у 2010. Адже важливий не колір медалі, а історія її здобуття. Під час спуску на олімпіаді останні результати вказували на шанс здобуття шведкою медалі. Але втомлені ноги відмовили наприкінці надто довгої траси, і на останньому відрізку вона впала. Як каже вона сама, тієї миті думки про медаль витіснила інша думка: «Лікарня чи кома?» — але диво, пролетівши 60 метрів і жорстко приземлившись, Аня на власних ногах пішла зі схилу, щоб наступного дня здобути бронзу в комбінації.
В одному з наступних інтерв’ю на запитання про те, що їй запам’яталося на цьому заході, вона відповіла, що перше, що спадає на думку, — це те, що збираючись до Вістлера, треба взяти з собою каску через поганий стан трас, і парасольку через погоду. Як відомо, спортсмени-гірськолижники проводять так багато часу на схилі, що він стає їхнім другим, а часто й першим домом, де особисте життя тісно переплітається з професійним. Тому сімейні пари лижників, як, наприклад, Аксель Лунд Свіндаль і Джулія Манкузо чи Бенджамін Райх і Марлі Шільд, не є рідкістю.
І хоча обранець Персон із рідного Тернабю, Б’йорн Персон, ніколи не був професійним гірськолижником, познайомилися вони на схилі Tärna I. K. Fjällvinden. З «коханням свого життя» Аня провела сім років (1998–2005). Історія наступного кохання шведки стала темою, яка за популярністю перевершила її досягнення в Åre чи падіння у Вістлері. Зважаючи на те, що ця історія стала загальним надбанням, я згадаю про неї телеграфним текстом. У пошуках відповідного вбрання на шведський еквівалент Балу Спортсменів у 2005 році Персон заглянула в бутик, яким керувала Філіппа. Знайомство переросло в дружбу, а потім і в таємне кохання.
Після виходу з великого спорту Аня розповіла про свої стосунки з жінкою в ефірі шведського радіо SR. На запитання, як вона бачить своє майбутнє, вона відповіла, що займеться материнством, оскільки Філіппа чекає на дитину. Але додала, що навіть у такій ліберальній країні, як Швеція, живучи в одностатевому союзі, вона постійно почувається як на найкрутішому й найобледенілішому спуску. Після олімпіади у Ванкувері та отриманої травми в Бомби залишалося дедалі менше можливостей демонструвати тріумфальний «пінгвін» «vel morsa» (що було її фірмовим методом святкувати перемогу).
Слабкі виступи на тренуваннях перед олімпіадою в Сочі переконали Персон, що пора прощатися зі спортом, у якому вона досягла практично всього. Під час одного з останніх змагань у кар’єрі її запитали про те, що змінилося в змаганнях гірськолижного кубка світу за 14 років її спортивної кар’єри. Окрім зауважень щодо обмеження швидкості, розвиваної під час швидкісних спусків, завдяки більш технічному встановленню трас, шведка згадувала про непомітну навіть для ока найвідданішого фаната зміну, а саме про атмосферу, яка панує на змаганнях Кубка світу. 10 чи 15 років тому в кожного був час, щоб після змагань трохи затриматися, поговорити про успіхи і плани в найближчому барі чи ресторані, і не тільки з тренерами, а й з іншими спортсменами. А з плином років, на її думку, спортсмени стають дедалі самотнішими, ізольованими від усього в гонитві за досконалістю, не маючи часу навіть на перепочинок. Із відходом Ані Персон і Дідьє Куша гірськолижний кубок світу втратив не лише великих спортсменів, а й дух, атмосферу змагань. Дехто скаже, що в професійному спорті немає місця відпочинку й розмовам у барі, інші (і я в тому числі) зронять скупу сльозу над повільною смертю спорту, який стає дедалі бездушнішим і зосередженим передусім на грошах, рекламі, контрактах, як… і згаданий вище футбол.
