Принцип перегонів дуже простий: 22 км спуску за 5500 метрів перепаду висот. Виграє найшвидший. Стартують групи по 20 осіб кожні хвилину й 45 секунд. Це дозволяє створити природні проміжки на спуску і уникнути черг. Саме цей аспект залишається незрозумілим для недосвідчених спортсменів. Але все настільки продумано, що немає про що хвилюватися. Затримка в заторі не загрожує нікому, і не варто хвилюватися, якщо стартуєш із віддаленим номером. 
Перший розіграш ставки відбувається вже на перших 150 метрах. Бо треба підбігти зі спорядженням на ногах. У тих, хто стоїть у перших шеренгах (і сноубордистів), проблем менше, але ті, хто ззаду, можуть заблукати в гущавині лиж і палиць. Звісно, у перших серіях стартують VIP-и, на яких у Lech робиться особлива ставка. Ця ексклюзивна місцевість, де виник найстаріший лижний клуб в Австрії (Skiclub Arlberg у 1901 р.). Lech/Zűrs знаходяться у Форарльберзі, найзахіднішому регіоні Австрії. Форарльберг затиснутий між Тиролем, Німеччиною, Швейцарією та Ліхтенштейном. Влада пишається тим, що це місце, де відпочивають зірки, коронoвані особи та інші важливі особи, але по Леху ніколи не тиняються папараці в пошуках сенсацій. Тут панує атмосфера інтимності, хоча є де розважитися. Біля головної вулиці знаходяться підйомники, що піднімаються на обидва боки долини. Біля однієї зі станцій за день до змагань встановлюють паралельний гігант. При штучному освітленні натовпи вболівальників могли бачити перегони для VIP-ів. Змагалися як ті, для кого лижі лише хобі, як, наприклад, David Coulthard, так і посередні (у цікавому нам сенсі) лижники, тобто Andreas Goldberger, а також справжні лижні зірки, як Marc Girardelli чи Patrick Ortlieb. Patrick — автор ідеї «білої петлі» в регламенті і проведенні змагань. Він став першим рекордсменом траси. Зрештою, він олімпійський чемпіон у спуску в Albertville! А до того ж син власників чудового готелю з рестораном в Oberlech. 
Усе починається рано вранці в суботу. Необхідно піднятися на підйомнику на Rűfitkopf, тобто з 1447 на 2131 м. Саме з цієї вершини починається спуск. Нагорі людно, але атмосфера чудова. Дуже весело. Це не той вид розваг, як, скажімо, на Derby de la Meije, де поряд із людьми в спускових костюмах стоять клоуни. У Лех розминаються багато людей із довгими лижами для швидкісних спусків чи супергіганта, усі в спорядженні… це будить уяву. Рекогносцировка попереднього дня свідчить, що є місця, де буде справді велика швидкість. Організація чудова. Конферансьє через гучномовець плюс люди, що викликають із натовпу певні номери, роблять так, що все проходить чітко і без запізнень. Старт — і починається боротьба. 200 м пробіжки, важке дихання, і вже позаду невелика розминка. Потім перший відрізок спуску завдовжки понад 1600 м і 366 м перепаду висот. Траса оцінена як середня (червона). Фактично без особливих побоювань можна їхати прямо. Внизу подвійний бугель, і одному на ньому їхати не надто зручно. Під’їжджаємо на Schűttboden ледь 150 м угору на ділянці 600 м. Спускаємося блакитною трасою до Zűrs — 1600 м і 240 вниз. Знову сідаємо на крісельний підйомник, щоб під’їхати 300 м угору на ділянці 920 м. На черговій ділянці знову можна набрати швидкість. Знову червона траса, потім швидко, але й безпечно. 460 м вниз, а відстань по трасі до Zűrs — 1800 м. До цього моменту ми їхали сонячними схилами з південною орієнтацією. 
Тепер переїжджаємо на інший бік долини. Буде твердий сніг, місцями лід, а швидкість місцями запаморочлива… Zűrs лежить вище, ніж Lech. Ми на висоті 1716 м. Дві кабінки піднімають нас на 2444 м, на гору Madloch. Спуск із цієї вершини є ключовим моментом усіх змагань. Саме тут виникають значні відриви і зумовлюється черговість. Цей відрізок налічує 4184 м, а перепад — 920 м. Стегна горять, ноги стають дедалі жорсткішими. По-перше, накопичується втома від попередніх спусків, а по-друге — тут справді круто. На спеціально підготовлених оглядових майданчиках з’являються вболівальники і цікаві, бо якщо хтось впаде, то найімовірніше тут, де стінки місцями здаються вертикальними, а їзду для можливого скорочення спуску ускладнюють обледенілі западини. Але варто потерпіти, і ми сідаємо на довге крісло з Zug (1511 м) на Zugerberg (2105 м). Там нагорі шокує атмосфера пікніка. Вболівальники пригощають шнапсом, кричать. Тут — бугель. Він настільки повільний, що ковзанярським кроком ми рухаємося набагато швидше. Але завжди чимось доводиться жертвувати. Звідси вже довгий під’їзд блакитною трасою до Лех. По дорозі проїжджаємо готель Ortlieb, але немає часу на огляд. А наприкінці просто перехоплює подих. Чесно кажучи, протягом усієї траси були чудові пейзажі, але погляд згори на Лех просто приголомшує, і треба бути уважним, адже останній спуск дуже крутий. 
Новий рекорд траси встановив Cornelius Greussing (Austria) — 44:35.73. Попередній рекордсмен Patrick Ortlieb був лише сьомим. Дорогу «білого персня» було позначено в 50-ті роки минулого століття. Але змагання на ній було проведено вперше лише в 2006 році. А в спорті дуже важливий супровід. Свято починається одразу за фінішем, а закінчується лише наступного дня. Не багато щасливців можуть розраховувати на головний трофей: перстень із білого золота.
DER WEISSE RING — братство персня
