Виграє той, хто, помираючи, має найбільше друзів – це девіз чемпіона світу з фрірайду 2012 року. Reine Barkered є найсильнішим лижником-фрі зі Швеції. Того року, коли він завоював титул за перемогу в циклі Freeride World Tour, він виявився кращим і на Bec de Roses, найскладнішій стіні у Verbier. Ми взяли у спортсмена інтерв’ю під час виставки ISPO, біля стенду його спонсора, фірми 8848.
— Ти народився в регіоні Åre у Швеції і, напевно, з наймолодших років стояв на лижах.
— Це правда. Я займався гірськолижним спортом — із цього все й почалося. Я брав участь у гонках до 15–16 років. Потім я пішов до середньої школи, і в мене вже не було так багато часу. Після школи ми іноді ходили трохи покататися backcountry. Нічого серйозного. У 2004 я катався разом із кількома приятелями, і хтось із них сказав, щоб я спробував взяти участь у змаганнях з фрирайду. По суті, вони почали мене вмовляти. І нагода трапилася практично одразу, бо незабаром мав початися чемпіонат Скандинавії в big mountain. Я не дуже знав, про що йдеться, і коли спробував дізнатися, мені сказали, що треба тільки ефектно з’їхати з гори вниз. Мені це здалося дуже простим, і я взяв участь. Особливих результатів я не показав, зате чудово розважився. І мені сподобалося. І щороку я беру участь у цих змаганнях. У 2008 почався Freeride World Tour. Мені одразу вдалося пройти кваліфікацію, і вже в 2009 я стартував у циклі. Вийшло так, що почавши кататися без особливих намірів, я дійшов до найпрестижнішого циклу freeski, і тоді вже це набуло для мене серйозного характеру.
— Ти швидко став номером один у Freeride World Tour. Чи не розповіси нам свій рецепт?
— Якщо виходити з того, що це цілий цикл змагань, то головне — втриматися на ногах. Якщо ти виграєш одні змагання, а в п’яти наступних будуть падіння — ти поза грою. Для мене важлива систематичність, а вже на другому місці хороший результат. Звісно, одне має йти в парі з іншим. Але ключ до всього — регулярне катання на високому рівні.
— Готуючись до інтерв’ю, ми переглядали записи твоїх спусків. Твій стиль можна охарактеризувати так: пряма лінія, швидка їзда, а якщо йдеться про стрибки, то це здебільшого дропи. Питання, чи не чекають зараз глядачі саме трюків: backflip, lincoln тощо? Коли ти катаєшся поза змаганнями, ти теж дотримуєшся стилю швидкого катання і великих стрибків, чи в тебе великий репертуар?
— FWT розробив систему суддівства, яка дозволяє визначити кращий стиль, а завдяки цьому, і переможця змагань. Якщо ж говорити про мене, то мені складно уникнути впливів, які справили на мене швидкісні спуски. Так, швидкі дропи, лінія без зайвих ускладнень.
Людям так подобається, але це не означає, що так буде й далі. Звісно, у мене про запас є кілька трюків, які я ще не показував під час змагань. І передусім тому, що завершити такий стрибок успішно доволі складно (сміх). Шанс, що це принесло б очікуваний результат, невеликий. Цього сезону мій стиль себе виправдав — адже я здобув чемпіонський титул. Іноді доводиться кататися з невисоких гір, і тоді треба урізноманітнити програму якимось фокусом. Але коли змагання проходять на величезних стінах і можна показати справді потужну лінію, я намагаюся не перемудрити.
— Але це зброя обосічна, і одного дня, можливо, вище цінуватимуться проїзди, прикрашені трюками.
— Немає нічого приємнішого, ніж поєднання довгих ліній та ефектних трюків. Це, напевно, станеться разом із приходом нового покоління лижників. Мене таке видовище дуже радує. Турбувало б мене, якби акцент перенісся на вправи в повітрі при невеликих лініях. Ні я, ні більшість гонщиків цього не хочуть. Але я думаю, що ще довго цінуватиметься швидке й сміливе катання. Оптимальним буде поєднання вмінь, як у Sean Petit і Henrik Windstedt. Мені здається, саме так це виглядатиме в майбутньому. Підсумовуючи, скажу: поки ми не крутимося на 360 на маленьких пагорбах при слабких лініях — все ОК.
— А що з твоїми трюками? Ти щось тренуєш, щоб зробити свої проїзди ще привабливішими?
— Не буду приховувати. Я тренував деякі трюки, але радше для розваги. Я хотів присвятити цьому трохи більше часу, але його не вистачає, бо ми постійно стартуємо. Якщо треба, я можу зробити 360, фронтфліп і бекфліп, але я не надто досяг успіху.
— Як ти готуєшся до змагань? Переглядаєш фото й описи цього схилу? Намічаєш лінію заздалегідь чи робиш усе on-sight?
— Якщо мені знайома ця гора або я можу розглянути її на фото й відео, то за кілька тижнів до спуску я починаю міркувати. Але це не має великого сенсу, адже щороку сніг інший. Умови можуть змінитися протягом дня, а іноді й години. Але зазвичай перед стартом близько години я проводжу на цій стіні. Роблю фото, аналізую, обговорюю. Думаю, що 70–80% своєї роботи я роблю в день, що передує змаганням. Розглядаючи і запам’ятовуючи маршрут.
— А як у тебе з орієнтацією? Чи легко загубитися за таких швидкостей?
— Якби я не робив підготовчої роботи, то втратити орієнтацію було б справді легко. Але я запам’ятовую деталі. Якщо зліва я бачу скелю завбільшки з Ейфелеву вежу, то механічно запам’ятовую, що тут треба взяти праворуч. Виглядаю характерні точки. Хочу, щоб спуск був для мене зрозумілим. Не можу дозволити собі втратити орієнтацію при наїзді на валун чи вході в ущелину. Все важливо для того, щоб могти їхати швидко.
— Чи траплялося тобі втратити орієнтацію, доїхати до якоїсь точки і зупинитися?
— Так. Одного разу, на змаганнях у Скандинавії, де я вже виступав неодноразово. Це було два роки тому. Але з того моменту, як я почав ставитися до цього вкрай серйозно і заздалегідь вивчати гору, з якої збираюся спуститися, цього вже не траплялося. Звісно, іноді я втрачаю лінію і їду не так, як планував, але весь час знаю, де саме знаходжуся. Просто тоді вмикається план «Б», і я шукаю іншу лінію. Доводиться імпровізувати. Але якби я повністю втратив орієнтацію, то був би змушений зупинитися.
— Чи готовий ти порівняти рівень скандинавських гонщиків і гонщиків рівня Freeride World Tour? Ми багато разів дивилися відео, де скандинавські лижники робили справді божевільні номери…
— Не забувайте, що в Скандинавії змагання відкриті й для аматорів. Такі люди часто хочуть більше, ніж можуть, звідси й подібні безумства. Також складно порівнювати схили, на яких проводяться змагання, тому стиль катання у Швеції чи Норвегії зовсім інший. У нас гори не дуже високі, тому доводиться застосовувати креативність. У світовому турі ти бачиш урвище, перевіряєш, як можна приземлитися, і… тема закрита. А в Скандинавії необхідно щось придумати, щоб проїхати краще за інших. Рівень скандинавських спортсменів я визначив би як екстремально високий. Ну і ще відіграє роль те, що тут ми можемо під’їхати до будь-якої скелі й оглянути її зблизька. На FWT немає такої можливості, ти не маєш права виїхати на трасу, а тільки подивитися здалеку. Але якщо ти бачив усе зблизька, ти знаєш, як краще проїхати, і тому дозволяєш собі більше. Але я згоден, що в нас іноді трапляються дивні речі.
— Яку стіну ти назвав би своєю улюбленою, чи такою, що дивує тебе щоразу під час спуску?
— Без сумнівів — це Bec des Rosses у Verbier. Це найбільша і найприголомшливіша стіна… крім того, я там виграв. Це екстремальний тест для фрирайдера. Мова навіть не про змагання. Просто спуститися нею вниз — уже перемога. Щоразу ця гора інша. Часто бачиш, що люди бояться спуску, а з іншого боку, які дивовижні дії роблять на цьому схилі.
— Як ти ставишся до ризику? Це як межа, яку щоразу треба подолати, чи стеля, до якої ніяк не дотягнутися?
— Звісно, я ризикую. Я багато про це розмірковую, і в мене є власні межі того, що я можу зробити. Наприклад, коли я планую дроп, то перевіряю, чи немає місць, де я можу розбитися. Якщо мене понесе, там не повинно бути жодних скель. Я не стрибаю там, де немає безпечного місця для приземлення.
— Які параметри твоїх лиж?
— Я їжджу на Dynastar Cham 107, тобто 107 мм під черевиком. Люблю лижі, що своїми характеристиками нагадують спортивні лижі для швидкісного спуску. Вони мають бути жорсткими. А оскільки я їжджу швидко, мені потрібні лижі з високим коефіцієнтом стабільності. Напевно, я щось втрачаю порівняно з лижами для розваг, але ж про це й не йдеться. Мої не можуть бути занадто широкими під черевиком, адже крім пуху, трапляються й місця з льодом. Тому я віддаю перевагу лижам більш традиційним, для racing. Одного разу на змаганнях я поїхав на лижах зі 127 см під черевиком. Були просто ідеальні умови. Тому мене не мучили сумніви. На справді крутих стінах лід є нормою, тому потрібна серйозна опора.
— А які кріплення ти використовуєш? Із системою Pivot?
— Ця конструкція не надто нова. Концепція з’явилася ще в 70-х роках. А для мене ключовий момент, щоб кріплення не відстебнулися в жодному разі. Тому катаюся з кріпленнями Look P18. Вони не підведуть, я їм повністю довіряю. Крім того, вони не сильно впливають на flex лижі. На дуже крутих ділянках я волію, щоб у мене викрутилося коліно, а не сталося щось набагато гірше. Тому я віддаю перевагу радше старим кріпленням racing.
— Ми звернули увагу на те, що ти також катаєшся в черевиках racing …
— Це ще один аспект, що базується на моєму досвіді в racing. Я віддаю перевагу дуже тісним і жорстким черевикам. Це якийсь психологічний момент, що черевики мають бути racing.
— І як застебнеш такі черевики на максимум…
— Так, у тебе залишається п’ять хвилин. Тому треба поспішати на фініш (сміється).
— Саме так. Але я хотів би ще запитати про приземлення в таких черевиках. Після приземлення з дропа ти маєш почуватися так, ніби тебе вдарили важким молотком по пальцях?
— Так, є таке. Але після стількох років занять racing, а тепер і фрирайд у таких черевиках мої стопи звикли. Для мене це не становить проблеми. Одного разу я катався в них у сноупарку, просто так для розваги, і тоді справді відчував дискомфорт. Якщо збиратимуся ще колись у парк, то напевно взую м’якші черевики. Але для моїх потреб мої черевики підходять.
— Як ти ставишся до моди на skitour? Чи використовуєш ти кріплення, які дозволяють підніматися? Чи любиш ти походи, наприкінці яких — спуск?
— Для мене найважливіші саме спуски, але останні кілька років я ходив у тури частіше, ніж зазвичай. Але з повним спорядженням для фрирайду. Я піднімаюся на лижах тільки тоді, коли хочу дістатися до кращого снігу чи в якесь особливе місце. Якщо ж говорити про довгі, наприклад, чотиригодинні підходи, то я беру свої старі лижі слідові чи телемаркові. Але для мене головне — спуски, а решта видів активності — їх доповнення.
— Фрирайд передбачає свободу, так?
— Згоден.
— А що з нею відбувається, коли ти стартуєш у FWT за чіткими й жорсткими правилами?
— Freeride World Tour має щось, чого точно немає у FIS. Спортсмени багато чого можуть сказати. Це ми визначаємо, у який бік цей спорт повернеться. Останнім часом змінилися принципи суддівства — це наша заслуга. Організація чує нас і бере до уваги наші думки.
Зміни показують наш вплив, і тут багато свободи. Але якщо ми щось вирішили, потім треба цьому відповідати.
— Зараз практично всі лижники хочуть виїхати поза трасами. Фрирайд швидко розвивається. На нього зараз мода, як на сноуборд 20–25 років тому. Як ти думаєш, чи добре це? Чи не боїшся ти цього?
— Відколи мені вдалося здобути свої позиції в ієрархії фрирайду, я дивлюся на все це трохи збоку. Але раз людям подобається фрирайд — значить, він хороший. Це знак часу, і важко цьому протистояти. Головне — знайти ще не досліджене місце.
— Чи доводилося тобі колись кататися в Польщі?
— На жаль, ні. Я чув, що Татри прекрасні, і кілька років тому ми планували поїздку до вашої країни. Але не вийшло. У вас фрирайд нелегальний?
— Справа не зовсім так. Треба просто бути швидшим за охорону в парках. Насправді місця, де можна кататися, сильно обмежені. Треба дотримуватися маршрутів і кататися подалі від лижних центрів. І тоді не буде проблем при дотриманні норм безпеки.
— Я б дуже хотів побувати в Польщі. Я знаю, що багато людей зі Скандинавії їздять до вас на ски-тур. Цей напрямок все ще не дуже популярний у Західній Європі.
— Ми перебуваємо біля стенду фірми 8848, яка зробила нову колекцію під твоїм ім’ям. Ти справді відчуваєш різницю між цими матеріалами і тими, які ти використовував раніше?
— Так, звісно. Ці значно м’якші. Раніше такий м’який одяг часто не міг захистити від вологи. Але нарешті вдалося отримати таку тканину, яка м’яка, добре лягає, і водночас водостійка. Цей матеріал справді дихає. Він напевно чудово покаже себе під час лижних подорожей. Маючи значний досвід outdoor, я виступаю консультантом, ділюся своїми враженнями про те, що ще можна покращити. Фірма це аналізує і вносить зміни. Або ні (сміх). Мені подобається така співпраця.
У Freeride World Tour є щось, чого так бракує FIS. Спортсмени багато чого можуть розповісти. Це ми визначаємо, у який бік цей спорт іде. Останнім часом змінилися принципи суддівства, і це наша заслуга. Організація прислухається до нас і бере до уваги наші думки.
