Як і багато інших читачів NTN, під час зимових вікендів я уважно стежу за спортсменами гірськолижного Кубка світу, які борються з найскладнішими трасами планети. Кожна перемога спортсменів з країн із давніми лижними традиціями (Австрія, Італія, Швейцарія, Німеччина, Франція, Швеція, Норвегія) викликає в мене т. зв. «обмежене захоплення».
Лижні центри з широкими тренувальними базами і національні традиції з року в рік притягують сотні дітей, з яких кілька людей просто зобов’язані досягти успіху на міжнародній арені. Інша справа — успіхи спортсменів із країн, де гірськолижний спорт популярний так само, як санний спорт у центральній Африці. Тріумф чеської команди наприкінці сезону 2009—2010 чи медалі Шарки Захробської заслуговують на додаткове визнання. У країні, яка божеволіє на хокеї, спортсмену необхідно справді зробити практично неможливе, щоб засвітитися в альпійському Кубку світу. При всій повазі до наших західних сусідів усі їхні досягнення виглядають так само значущими, як грецька економіка порівняно зі списком трофеїв однієї хорватської родини. Герой цієї статті походить із країни, де лижний спорт не є ні національним, ні регіональним видом спорту. Хорватів, які досягли успіхів у зимових видах спорту, можна порахувати на пальцях однієї руки. Для підрахунку достатньо двох пальців: вказівного і середнього. Два — це число хорватських гірськолижників, підготовлених тренером із гандболу, яким вдалося здобути олімпійські медалі, медалі чемпіонатів світу, великі й малі кришталеві глобуси, перемігши у 48 змаганнях із циклу Кубків світу. Ці двоє лижників — це брат і сестра, а тренер — їхній батько. Початок кар’єри не був легким для Івіци та Яніци. Анте (батько) як колишній спортсмен-гандболіст із першої ліги чудово знав, що дорога до успіху веде крізь виснажливі тренування з наймолодших років. На юніорських заходах про родину Костелич було відомо три речі: вони тренуються вдвічі довше, ніж інші, перед змаганнями вони сплять у наметі чи автомобілі (через фінансові труднощі), і вони однозначно братимуть участь у боротьбі за перемогу.
Настав час зосередити увагу на старшому зі спортсменів — Івіці. Дехто з читачів може зауважити, що в нього немає такої кількості титулів, як у його сестри, і варто було б присвятити цю статтю саме їй. Але у світлі його досягнень у сезоні 2010/2011 ми вирішили розповісти вам історію великого брата великої сестри. Із самого початку кар’єри хорвата перемоги чергувалися з травмами. Від дебюту (1998, Зельден) до перших очок у Кубку світу (2000, Сестрієре) минуло доволі багато часу, але враховуючи, що кожен із трьох перших сезонів закінчувався для Івіци в грудні або щонайбільше в січні через отримані травми, хорвату знадобилося лише 12 змагань, щоб піднятися до першої тридцятки. Але справжній перелом у кар’єрі настав у сезоні 2001/2002. Перший повний сезон без травм, і перша перемога в слаломі в циклі WC (Аспен). Він стартував під номером 64 (!!!), і досі це його улюблений номер на старті. Але цього йому було мало. Івіца вирішив узяти реванш за невдачі попередніх років. До першого місця в Аспені він додав дві перемоги і три місця на п’єдесталі (теж у слаломі) і в результаті забрав Малий Кришталевий глобус у слаломі прямо з-під носа Bode Miller. Наступний сезон приніс одну з найбільших перемог — золоту медаль чемпіонату світу за слалом у Санкт-Моріці. У 2005 хорват почав брати участь у швидкісних дисциплінах, здебільшого для того, щоб впіймати удачу в альпійській комбінації та суперкомбінації. Пошуки закінчилися срібною медаллю за комбінацію на Туринській олімпіаді, що значною мірою врятувало посередній сезон у виконанні Костелича. У грудні 2006 Івіца відзначив першу перемогу в WC не в слаломі (суперкомбінація, Рейтеральм). Сподіваюся, він встиг їй порадіти, бо наступної «Прекрасної Перемоги» йому довелося чекати понад два роки, аж до січня 2010 року, коли він виявився найшвидшим слаломістом на Лауберхорні. Місяцем пізніше він додав ще дві срібні медалі у Ванкувері за суперкомбінацію і слалом, поступившись Ted Ligety та Giuliano Razzoli. У сезоні 2010/2011 Івіца піднявся на нову вершину оцінки лижної майстерності. Після спокійних, щоб не сказати слабких виступів у листопаді і грудні, на початку січня стався справжній вибух. Протягом одного місяця він єдиний в історії альпійського кубка світу виграв сім змагань, а до цього додав ще два других місця плюс 139 очок в інших виступах. Можу посперечатися, що тоді в головах Гюнтера Худжари і компанії було лише дві думки. Перша — як переконати всіх, що подовження лиж наступного сезону зробить лижний спорт безпечнішим, а друга — чи не змінити назву змагань на FIS Ivica Cup. Як виявилося пізніше, очки, які він заробив лише в січні (999), дозволили йому отримати Великий Кришталевий глобус наприкінці сезону (другий — Didier Cuche, 956 очок). У лютому змагання обіцяли багато, але поганий стан трас призвів до поступової втрати форми фаворита заходу в Ga-Pa. Бронзова медаль за супергігант — це все, на що вистачило хорвата. Враховуючи свою схильність до травм, він відмовився від участі в решті змагань чемпіонату світу, зосередившись на захисті Малого Кришталевого глобуса в слаломі. Посередній кінець сезону став наче композиційним акордом феноменального січня, завдяки якому хорват отримав Великий і Малі (слалом, комбінація) Кришталеві глобуси. Зараз у віці 32 років Івіца із власного досвіду й досвіду сестри знає, що для досягнення успіху треба витратити дуже багато сил. Він переніс більше операцій на лівому коліні (сім), ніж здобув медалей на Олімпійських іграх. І будь-якої миті не він, а його коліно може прийняти рішення про завершення виступів на Кубку світу. Свою майбутню кар’єру Івіца порівнює з грою в карти: «Щоб виграти, треба грати продумано». У наступних сезонах Костелич планує застосувати тактику «або Кубок світу, або Олімпіада 2014», щоб уникнути долі своєї сестри, яка через травму передчасно закінчила свою кар’єру. У турботі про своє здоров’я він іноді доходить до абсурду, подорожуючи зі спеціальним матрацом і маятником для визначення водних русел, за принципом «береженого бог береже».
Івіца не лише різнобічний лижник, чемпіон світу і переможець основної класифікації Кубка світу, а й студент історичних наук в університеті в Загребі. Знаючи, що кар’єра професійного спортсмена — це більше, ніж робота на повній ставці, я підозрюю, що навчання відбувається за формулою «студент-заочник, постійно невидимий». Але треба підкреслити, що Івіца вступив до університету не для того, щоб лише отримати «корочки». Його, як і його батька, цікавить історія Другої світової війни. Які докази? Анте Костелич має власне видавництво, яке спеціалізується на випуску воєнної літератури. Окрім широких знань про битви і фронти, хорват має серед лижників славу гітариста і шанувальника Елвіса Преслі. Його слабкість до вільних земель і дієвих людей не закінчується на творчості короля року. Його улюблений актор — Марлон Брандо. Якщо здоров’я дозволить, хорват планує продовжити кар’єру до Ігор у Сочі, де зробить усе, щоб п’ята золота медаль Олімпійських ігор поповнила колекцію родини Костелич. Але незалежно від того, чи виконає він задумане на 100 відсотків, дванадцять титулів найкращих спортсменів року в родині Костелич (8 Яніца, 4 Івіца) показують, наскільки великий вплив на розвиток цієї дисципліни може мати одна дуже рішуча родина.
