Пам’ятаєте сцену з фільму «Біле безумство» (“Der Weisse Rausch”), де головна героїня Лені відпрацьовує положення в гірськолижному польоті, стрибаючи з краю ліжка на купу подушок? Навколо в уповільненому польоті кружляють пір’їни, і вона — надзвичайно приваблива жінка, пам’ятаєте? Утім, як же вам пам’ятати цей німецький фільм, що вийшов 1931 року. Сьогодні подібні сцени вже нікого не шокують, але тоді їх знімали наживо, без жодного спецефекту…
Я люблю цей фільм не лише за те, що він став основною віхою у створенні кінокартин спортивної тематики. І не лише за головних героїв — Ганса і Лені, які на той час були найкращими гірськолижниками світу. Він — директор гірськолижної школи і творець «гвинта Шнайдера» — техніки, яка ще десятиліттями залишалася провідною в усьому світі. А вона — актриса, танцівниця і кінематографіст в одній особі. Саме на зйомках цього фільму вона, не провівши за камерою жодної хвилини, навчилася всього того, що пізніше дозволило їй знімати власне кіно. Сценарій фільму написав і поставив пристрасний любитель лиж доктор Арнольд Фанк. Для тієї епохи фільм виявився настільки новим, що один із кінотеатрів Бродвею понад три роки показував його щодня при заповненій залі. Причому фабула, весела і нескладна (погоня за «лисом» на лижах), не була головною. У кінотеатри глядачів вабили сцени, зняті в австрійській гірськолижній Мецці того часу — цирку Санкт-Антон — Санкт-Арльберг. І треба визнати, місце для зйомок Фанк обрав чудово. Високі гострі гори, неосяжні біло-пухнасті простори і слава найкращої у світі гірськолижної школи. Крім вищезгаданої пари головних героїв, у зйомках брало участь понад сорок місцевих інструкторів. Це варто подивитися! 
Тому, щойно трапилася нагода відвідати Санкт-Антон — Санкт-Арльберг, я з радістю і без вагань прийняв запрошення Австрійського інформаційного центру в Польщі. Уж що-що, а знайомі з фільму гори напевно не змінилися. Як не дивно, поїздка, що випала на середину березня, прийшлася не на «високий сезон». Місто, яке ґрунтовно розрослося з часів тридцятих, сьогодні (разом з Ішглем) претендує на звання австрійського курорту №1. І тому будь-якої пори року приваблює невичерпні натовпи туристів, переважно англомовних. Знайти в одному з багатьох ресторанів місце після сьомої вечора межує з дивом. Коли ж нарешті це вдалося, ми змогли спокійно спостерігати за туристами в щасливому очікуванні замовлених шедеврів місцевої кухні. За сусіднім столиком англійці просять додаткову порцію картоплі фрі та пива до сирного фондю. Офіціантка із завченою усмішкою приймає замовлення і кидає на мене сумний, повний гіркоти погляд. Розуміємо одне одного без слів — варвари. Тут же біля стійки бару гучно розкошує Джеремі Кларксон із «Top Gear». Такий Санкт-Антон. Але кого це засмутить, коли за вікнами відкриваються дивовижні пейзажі одного з найкращих гірськолижних курортів Альп. Настрій трохи псує погода. У місті тарабанить крижаний дощ, а в горах валить сніг. Раз по раз чути гуркіт лавин, що сходять. І це не провіщає нічого доброго для запланованого на наступний день фрирайду. 
Вранці зустрічаюся з провідником Флоріаном — інструктором однієї з місцевих шкіл. Нам належить підкорити схили, де знімали «Біле безумство». Але спершу Флоріан пропонує спуститися однією з трас з вершини Капалл, побудованих до чемпіонату світу 2001 року. Розумію, він хоче мене перевірити: возив багатьох спортивних журналістів, що показували найрізноманітніший рівень лижної майстерності. Мої вміння його цілком задовольняють, і далі ми рухаємося в нормальному темпі. Спуск трасою чемпіонату світу захоплює — різноманітність ландшафтів і відмінно підготовлений схил. Флоріан показує чоловічу трасу для швидкісних дисциплін. Знаменитий Айсфолл — майже вертикальна двадцятиметрова стіна. Минулого року під час зйомок нового фільму Дарон Ральвс подолав її на лижах для телемарку. У швидкому темпі проскакуємо інший бік долини і прості схили Рендль. І лише тепер стартуємо в напрямку Санкт-Крістоф, де майже самі кілька разів з’їжджаємо з Яльциг і Шиндлер Шпітце неосяжними просторами білої свіжої цілини. Саме тут, на цих схилах, знімали «Біле безумство». Біля підйомника в Санкт-Крістофі стоїть старий, дуже дорогий готель. Тут розміщувалася база кінематографістів. Сюди неодмінно варто зайти на чашку кави — унікальна можливість зануритися в гірськолижну атмосферу понад вікової давнини. На жаль, через лавини закрита канатна дорога на вершину Валлуга (2811 м над рівнем моря). Шкода, адже спуск з Валлугаграт мав увінчати наш день. Уже майже вечір, і на схили виповзають бліді «сутінкові звірі», що до світанку бенкетують у незліченних пивничках і дискотеках. Треба підвищити уважність і сповільнити темп. Флоріан показує кілька відомих туристичних баз і найзнаменитішу пивничку Кюхшталь трохи вище станції дороги на Ямпен. Тут порядно підігріта алкоголем веселість починається вже о третій дня і триває до ранку. Щодня. Треба визнати, в англійців чудове здоров’я!… Наступний день минув без лиж: дощ зі снігом, що падав цілу ніч, зупинив роботу всіх підйомників через загрозу сходу лавин. Шефиня місцевого турбюро, симпатична і дуже елегантна Вільма Гіммельфройндпойнтнер запевняє, що для цих місць така різка зміна погоди — рідкість. Що ж… У Санкт-Антоні ще багато цікавих місць, і ми обов’язково сюди повернемося. Особливо тому, що тут щороку проводяться жваві аматорські змагання зі спільним стартом. У них бере участь понад триста лижників, а звуться вони, звісно, «Der Weisse Rausch». Це варто спробувати! 
Але повернімося до фільму та його героїв. Одразу після анексії Австрії Німеччиною Ганс Шнайдер був змушений покинути Санкт-Антон. Імовірно, він був євреєм за походженням. Власниками школи стали його колеги-інструктори, які й доповіли на нього владі. За допомогою одного американського банкіра він емігрував до США, де, між іншим, навчав солдатів національної армії. Після закінчення війни Шнайдер уже не повернувся додому. Він помер на чужині в 1955 році. Прекрасна Лені Ріфеншталь стала фавориткою Гітлера. У 1936 році вона мала брати участь у зимових Олімпійських іграх, але обрала кар’єру актриси. Ріфеншталь зіграла в багатьох фільмах і стала продюсеркою низки картин, профінансованих нацистами, як-от «Triumph des Willens», «Olympia» та інших. І, треба сказати, ці, хоч і пропагандистські, фільми виявилися зразком цілковито нової естетики. Останній фільм — у головній ролі із собою — Лені випустила 2002 року. «Impressionen unter Wasser» був повністю знятий під водою. Нібито нічого незвичайного, але того року Лені виповнилося рівно 100 років…
