П’ятиразовий володар Великого Кришталевого глобуса (сезони 84/85, 85/86, 88/89, 90/91 і 92/93), чотириразовий чемпіон світу, дворазовий срібний призер Олімпійських ігор. Він виграв сорок шість етапів Кубка світу і піднявся на найвищий щабель п’єдесталу пошани в усіх олімпійських дисциплінах — від слалому до спуску і класичної комбінації (причому протягом одного сезону!). Завжди казав те, що думав: про тренерів і авторитети, функціонерів і політику в спорті. Що робить і думає Марк сьогодні, через десять років після завершення своєї легендарної кар’єри? На ці питання ми попросили детально відповісти Марка Жирарделлі в ексклюзивному інтерв’ю для НТН. НТН: Вітаємо тебе, Марку! Ми перебуваємо на мюнхенській ISPO біля стенду твоєї фірми «Marc Girardelli Ski Wear», яка випускає лижний одяг для дітей та молоді. М.Ж.: Цілком правильно, із вересня 2005 року я власник цієї марки. Одяг виробляє відома фірма «Ligelind». Ми розробляємо фасони і підбираємо матеріали. Наша продукція експортується в усі гірськолижні країни, зокрема й Росію і, що цікаво, в ОАЕ. У Дубаї функціонує великий критий гірськолижний центр… Через кілька років ми плануємо розширити свою пропозицію за рахунок виробів для дорослих. НТН: Чим займаєшся ще? Адже всім відомо, що ти людина надзвичайно активна. Як твій критий центр у Боттропі?
М.Ж.: Гірськолижний центр у Боттропі ми з партнерами спроєктували і побудували кілька років тому. Це найдовша крита траса в Європі, довжина якої понад 600 метрів. Протягом чотирьох років я був керуючим і вирішив, що досить. У серпні 2004 року продав свої акції голландцям. Центр працює й далі. Зараз я працюю консультантом збірної команди Німеччини та Болгарської лижної федерації. Втім, у Болгарії в мене більше роботи, ніж у Німеччині. Там я не тільки консультую тренерів і спортсменів, а й здійснюю кампанію з просування нового гірськолижного курорту в Банско, неподалік від Софії. Періодично запрошує фірма «Head», яка постачає мені спорядження. Зазвичай це участь у гірськолижних турах для важливих осіб чи в тестах. Мабуть, це все. НТН: Зовсім непогано для того, хто закінчив «активну» кар’єру. Але повернімося до дитинства і того, як усе почалося. Ти народився в Люстенау на кордоні Австрії та Швейцарії. Наш колега Ігназ Ганал навчався в одній школі з тобою. Він розповідав, що вже в шкільні роки ти відрізнявся дуже сильним і рішучим характером, хоча й не блищав фізичними якостями. М.Ж.: Ага! Розумію, Ігназ — ваш колега з карвінгових змагань і тестів, правда? Так, ми навчалися в одній школі. Він на рік чи два молодший за мене. Дуже талановитий, але йому бракувало бажання тренуватися дуже напружено. Тільки пізніше він реалізував себе в змаганнях FIS Carving Cup. А я зовсім не був аж таким маленьким! Зараз я б сказав, що був навіть середнім (сміється). НТН: Ти пам’ятаєш той момент, коли вирішив займатися професійно? М.Ж.: Точно не пам’ятаю, десь в одинадцять-дванадцять років. Почав тренуватися як божевільний. Можливо, через ті самі середні фізичні показники (сміється). Тренувався вдома з гирями, бігав, улітку їздив на велосипеді, а взимку весь час на лижах. Я був дуже честолюбним, але це честолюбство обмежувалося тільки фізичною активністю. Школа для мене значила небагато. НТН: Пам’ятаєш свої перші змагання? М.Ж.: Так, це було ще задовго до школи. Коли мені було п’ять років, мама взяла мене з собою у відпустку в Лех. Це були мої єдині канікули на лижах! Наприкінці поїздки я взяв участь у змаганнях. Проїхав тільки одні ворота, але все одно отримав медаль. Так усе й почалося! НТН: Протягом усієї кар’єри твоїм тренером був тільки батько, це правда? М.Ж.: Правда, у мене ніколи не було іншого тренера. Усе, чого я досяг, — результат нашої сімейної праці. Я дуже багатьом завдячую татові. НТН: У якийсь момент ти був одним із найкращих австрійських спортсменів у своїй віковій категорії, але до збірної не потрапив. Можеш розповісти, чому так сталося? М.Ж.: Із десяти років у своїй віковій групі я був найкращим не тільки в Австрії. Але проблема полягала в тому, що я ходив до звичайної школи, а не лижної гімназії. Для людей з Австрійської лижної федерації я був смертельною небезпекою, бо мої результати свідчили про те, що їхня система недосконала, і, тренуючись самостійно, можна й надалі показувати найкращі результати. Мені поставили ультиматум: або я переходжу до спеціальної школи для молодих талантів, або мені нема чого навіть мріяти про потрапляння до збірної. Але в мого батька були інші плани… НТН: Люксембург? М.Ж.: Так! У той час усі тренери нашого регіону ставилися до батька з неприязню через те, що його незвичні з їхнього погляду методи приносили результати. Він знав, що добром це не закінчиться і виникне скандал із федерацією. На одних змаганнях у Швейцарії він поцікавився в представника федерації Люксембургу, чи не хочуть вони, щоб молодий лижник виступив за них. Відповідь була позитивною, і в 13 років я отримав їхню ліцензію. НТН: Чому саме Люксембург? Це мало якийсь фінансовий підтекст? Федерація обіцяла тобі особливу допомогу?
М.Ж.: Випадок, всього лише випадок. На тих змаганнях людина з Люксембургу була першим представником іноземної федерації, який трапився батькові. Точно так само це міг бути хтось із Польщі, Голландії чи Бельгії. До того, як я почав заробляти на спонсорських контрактах, мою кар’єру фінансували виключно батьки. Ми ніколи не отримували допомоги від жодної федерації чи клубу. НТН: Тоді по-справжньому й почалася твоя міжнародна кар’єра? М.Ж.: По суті, так. Я був змушений пропустити ще один сезон — доки не доріс для стартів FIS. У 1978 році я зміг уперше стартувати у «фісівських» змаганнях. Стартовий номер у мене був із «мішка» — далеко за 50. НТН: Було важко? М.Ж.: Звісно, важко. Але чудово. Проблема полягала в тому, що на дитячих стартах я все вигравав, а тут уже довелося боротися з хлопцями на кілька років старшими, та ще й із таким далеким номером. А мені було лише п’ятнадцять… НТН: Ти вигравав багато змагань. І в ще більшій кількості брав участь. Можливо, якісь із них тобі запам’яталися особливо? М.Ж.: Звісно. Перший п’єдестал пошани на Кубку світу в 1981 році в слаломі у Венгені. Це було чудово. Але не зрівняти з першою перемогою в Кубку світу в Галліварі у Швеції в 1983 році. У цьому слаломі я обійшов Інгемара Стенмарка і Стіга Странда в них же вдома, перед їхньою публікою. На тому схилі не було жодної людини, яка бажала б мені добра. І все одно вийшло. Нічого подібного я не переживав більше ніколи! Це було повне безумство. Неймовірне! Звісно, добре пам’ятаю і перемогу у швидкісному спуску в Кіцбюелі. НТН: Оскільки ми заговорили про Стенмарка, нагадаю, що він розповів історію, пов’язану з підготовкою лиж і сточуванням кантів у зоні черевика для надання їм більш таліованої форми. М.Ж.: Так, у середині 80-х я глибоко вірив, що, обробивши напилком канти на ділянці під стопою так, щоб лижі стали там вужчими, доб’юся більшої маневреності й хватки. Я замовляв лижі з дуже широкими кантами і точив їх до отримання результату. Після каторжної праці вдавалося отримати лижі з радіусом на 2-3 мм меншим, ніж у інших спортсменів. Усі руки були в кривавих мозолях, але мої слаломки були, напевно, найшвидшими у світі. Дуже шкодую, що не придивився до цього ретельніше, оскільки здебільшого їздив і тренував спуски, і часу на слалом не було. А коли через рік після завершення кар’єри побачив у магазинах сильно таліовані лижі з курйозними пропорціями, сильно розлютився. Адже цей патент міг бути моїм, а карвінгові лижі могли з’явитися на ринку на десять років раніше! Шкода. НТН: Що ти думаєш про сучасні лижі? М.Ж.: Таліовані лижі цілковито змінили гірськолижний спорт. Тепер він набагато простіший для всіх — від початківців до спортсменів. Особливо легко вчаться діти, які можуть їздити природніше, у більш випрямленому положенні, без зайвих рухів. Раніше поєднання проковзування і водночас різаного ведення лиж було набагато складнішим завданням. Сьогодні гірськолижний спорт — «булка з маслом». Якщо хтось цього не бачить і постійно згадує про «старі добрі часи», то він… гм… не надто кмітливий! НТН: Життя спортсмена найвищого класу — це не лише перемоги, а й травми. У твоєму багажі не одна, чи не так? М.Ж.: Так, уже в 1983 році на тренуванні швидкісного спуску в Лейк-Луїзі я порвав у коліні всі зв’язки. Оперував мене в Лейк-Тахо доктор Дік Стедман. І порадив: якщо не вмієш більше нічого, крім катання на лижах, якнайшвидше навчися. Але я вирішив боротися. Придумав метод прискорення реабілітації. За моїм будинком у лісі протікав струмок із жахливо холодною водою. Я робив спеціальні вправи, а коли нога починала пухнути, занурював її у воду. Тримав доти, доки зовсім не переставав її відчувати, а вона не ставала синьою. Так я міг знову продовжувати вправи. Було страшенно боляче, але наступного сезону я виграв п’ять слаломів і Малий кришталевий глобус у цьому виді. Щоправда, на Олімпійські ігри в Сараєво все одно не поїхав: у мене ще не було громадянства Князівства Люксембург. Досі вірю, що це лікування водою зі струмка було ефективним. Пізніше було падіння в Сестрієре, наслідки якого відчуваю і тепер. Я пробив два ряди сіток і впав у заглиблення з камінням, де зовсім не було снігу. Тоді я зажадав від FIS відшкодування збитків і виграв процес. Відповідальність переклали на організаторів, вони виплатили мені гроші, але що з того? У якийсь момент нервові закінчення на правій стороні ноги перестали функціонувати, і знову довелося перервати кар’єру. Мені загрожував односторонній параліч, але, зрештою, все ж вдалося вибратися. У мене було дуже багато небезпечних падінь у швидкісних видах, але зовсім не тому, що я, можливо, надмірно ризикував. Коли я виходив на старт, нас було всього троє: зі мною були лише батько і сервісмен. І вони не могли вберегти мене від усіх можливих небезпек. Для порівняння, австрійська команда мала команду приблизно з 20 тренерів та асистентів, розставлених по всій трасі.
НТН: Непогано. Особливо сподобалася твоя гідротерапія… Після завершення кар’єри ти займався різними справами. Про лижну залу в Боттропі та одяг для дітей ми вже знаємо. Що було ще? М.Ж.: Якийсь час пробували разом із батьком продавати в Китаї пиво Pilsner Urquell. Півроку билися головою об стіну, але, зрештою, переміг здоровий глузд. Це був чудовий час… НТН: Пиво в Китаї? Видно, що ти людина з багатьма талантами. У буклетах лижних черевиків Roxa ти фігуруєш як консультант. Допомога цій фірмі — серйозна історія? М.Ж.: Радше із сімейних і дружніх міркувань. Але я впевнений, що Roxa випускає відмінний продукт, і в цієї компанії величезний потенціал. Топові черевики цієї фірми базуються на трохи осучасненій моделі Raichle F1. Це справді хороші й зручні черевики. Решту все ви й самі знаєте. НТН: Що ж, дякуємо за бесіду! І все ж трохи шкода, що твій батько зустрів тоді представника Люксембургу, а не Польщі. М.Ж.: Се ля ві. І дякую за цікаві питання.
Талановитий Марк Жирарделлі
