У кожної людини є свої улюблені місця, де їй довелося побувати і куди не перестає тягнути протягом усього її життя. У кожного гірськолижника є свої улюблені схили й зони катання, які не хочеться покидати, і на які мрієш потрапити знову і знову, попри те, що знаєш там кожну купину, і попри жагу постійного пошуку нових, ще не досліджених місць катання. Для мене і моєї, доволі гірськолижної, родини таким місцем став італійський курорт КРОНПЛАТЦ. 
Уперше цілком випадково разом зі школою «Activ Sport» ми потрапили туди ще кілька років тому, і тепер намагаємося, по можливості, не пропускати жодного «шкільного» виїзду до цього, не побоюся цього слова, культового курорту італійських гірських лиж. Сама гора План-де-Коронес (Plan de Corones) 2275 метрів над рівнем моря стоїть ніби відокремлено, підтверджуючи свою назву. На мою думку, вона не схожа ні на Доломіти, ні на Альпи, хоча територіально і належить до Південного Тиролю (Alto Adige/Südtirol). Перший погляд на Кронплатц із передмістя міста Бруніко навіть якось розчаровує, але коли починаєш підніматися гондолою (довжиною 4,5 км), то з кожними 50 метрами набору висоти захоплення зростає в геометричній прогресії. А на вершині — доволі рівному «плаці», що збирає верхні станції восьми підйомників практично з усіх сторін світу і увінчаному знаменитим дзвоном Concordia, який було споруджено на межі тисячоліть, у 2000 році, — захопленню і радості перед неймовірною красою немає меж. До речі, саме біля цього дзвону на вершині влітку організовано фініш 17-го етапу знаменитої велобагатоденки Giro d’Italia 2010. А минулої зими ми стали свідками тест-драйву новітніх повнопривідних моделей Ferrari FF спеціально обладнаною крижано-сніговою гоночною трасою. Вершина гори колись стала місцем коронації принцеси Доласілли, прекрасної правительки тутешнього регіону. А назва гори Kronplatz перекладається з німецької як «місце коронації». Усе це свідчить про явний інтерес до цього місця як туристів, так і корінних італійців. Кронплатц входить до знаменитої мережі «Dolomiti SUPER Ski», хоч і не має прямого лижного сполучення з 12 іншими курортами цієї системи. Проблема переїзду на інші курорти дуже легко вирішена ski-bus-ами. А ski-pass «Dolomiti SUPER Ski» охоплює 1200 (!!!) кілометрів трас. Просто нереальна цифра, і навіть якщо задатися метою проїхати всі схили, за тижневий виїзд це неможливо.
На курорті Кронплатц 31 сполучений підйомник, 45 спусків і 105 кілометрів схилів, із яких 6 спусків у долини, довжиною понад 3 кілометри кожен. Найпротяжніший спуск довжиною 6,5 км знаходиться в районі Валь-да-Ора. Кронплатц є горою обітованою для всіх, хто не любить бугельні підйомники. Бугелів усього 5, і ви, найімовірніше, навіть якщо захочете, не зможете їх знайти. Тож доведеться переміщатися в зручних кабінах або м’яких кріслах із підігрівом сидінь. Молодь з усієї Європи приваблюють на Кронплатц два глобальних і дуже модних snow-парки, у яких періодично проводяться серйозні new-school змагання. 5 лижних шкіл, 4 дитячі садки для наймолодших лижників і близько 50 кафе, барів і ресторанів із чудовою південнотирольською кухнею. Ці цифри радують, а найбільше мене здивувала цифра пропускної здатності підйомників Кронплатца — 64 тисячі осіб на годину!!! І попри все це, на «супергорі» зовсім не тісно (навіть для фанкарвінгу) — очевидно, завдяки широчезним схилам, правильно спроєктованим потокам руху лижників і величезному вибору варіантів спусків. Через ці самі варіанти було багато курйозів, і доводилося згадувати навички роботи з картою зі спортивного орієнтування, щоб знайти схил, на якому стояв наш «гігант», але це тільки в перші дні. Адміністративний центр курорту — містечко Бруніко, розташований на висоті 838 м. Місцева його характеристика — «місто-картинка». Оланг, Райшах, Сан-Лоренцен, Сан-Віджиліо-ді-Мареббе та інші містечка, вони ж лижні станції, оточують з трьох боків основну місцеву зону катання — «супергору», на яку з найрізноманітніших місць піднімаються гондольні підйомники. Хотілося б окремим абзацом виділити якість підготовки схилів. Я завжди думала, що педанти-австрійці дадуть фору в підготовці схилів італійцям із їхнім десь «лукавим» темпераментом. Може бути, але тільки не в Кронплатці. За шість тижневих виїздів у мене було лише одне прикре падіння через невигладжений шматок схилу, і то тому, що я не помітила попереджувальний знак. Вельвет Кронплатца — найякісніший із усіх, на яких мені доводилося кататися. А вранці, коли ще мало людей і канти лиж змушують звучати вельветові смуги, їздити повільно просто неможливо. 
Коли ми потрапляли на Кронплатц, постійно ставали свідками якихось подій. Тести спорядження, 24-годинна гонка, кубки Європи, якісь концерти. Одного разу випадково на одній із найближчих вершин потрапили на живий концерт культової групи «Dire Straits», що ще більше підвищило наш емоційний підйом. Бачили тренування Манфреда Мельга на «своєму» схилі Pre da Peres. Цей схил облюбувала для своїх спусків одна з найбільш гірськолижних родин Італії — Мельг, і на євроспорті на шоломах Мануели та Манфреда завжди є логотипи Кронплатца. Через рік Чеслав домовився з керівництвом курорту, що саме цей схил Pre da Peres став і нашим тренувальним. Страшнувато було через градієнт схилу, але тільки спочатку, і після гіганта на Pre da Peres інші гіганти здаються певною мірою пласкими. Кожен день катання ми намагалися закінчити найкрасивішими і доволі чорними п’ятикілометровими спусками Hernegg (траса №4) та Sylvester (траса №1) з вершини до нижньої станції підйомника «Kronplatz 2000», де традиційно охочі випивали по пів келиха (а дехто й більше, кожна 11-та пляшка в подарунок) чудового італійського Prosecco. Містечко Бруніко після катання завжди радувало залежно від пори року своїми визначними місцями, різдвяними ярмарками, подарунками всім дітям від Святого Миколая, смаженими каштанами з гарячим вином, чудовим морозивом і, зрештою, спортивним шопінгом із цілком прийнятними цінами… Жили ми в кількох готелях, але останнім часом у передмісті Бруніко, у містечку Кінс, у нас з’явився улюблений готель. Готель Kronblick хоч і задекларований як трьохзірковий, але за рівнем номерів, сервісу і харчування він явно тягне на більшу кількість зірок. Цей величезний готель на солідну кількість номерів утримує одна італійська родина, подаючи приклад працелюбності й усміхненості. Добре обладнана лижна кімната, чудовий spa-центр із пристойним басейном і джакузі, тренажерний фітнес-зал, дискотека, організовані керівництвом готелю фуршети, охайні номери з чудовими краєвидами — усе це тьмяніє при згадці якості та кількості харчування в готелі. Південнотирольська, австрійська та італійська кухня мене, як людину, що не робить культу з їжі, не залишили байдужою, а мої діти з нетерпінням чекали «гала-вечері» з «мега-десертом». Готель Kronblick став шикарним доповненням до гірськолижної складової відпочинку в Кронплатці. Але повернімося до лиж. Усього за півгодини їзди на південь Альта-Бадіа зустріне вас фантастичною чорною фісівською трасою «Голден Ріса» та іншими принадами регіону Селла-Ронда. Подорож Селла-Ронда запланована в кожному шкільному виїзді до Кронплатца, і хоч я бувала там велику кількість разів, та в кожному виїзді знаходжу щось нове для себе, чи то відвідання льодовика Мармолада, чи то етапів Кубка світу в Валь-Гардені та Алта-Бадії. Але це вже тема для зовсім іншої статті. Давно вже не новинка, але все ж не може не цікавити ще одна концепція катання на гірських лижах у регіоні — це подорож. Один наш знайомий, сильно напружуючись і їдячи на ходу, умудрився за один день катання при ранньому старті з вершини Кронплатц перетнути весь курорт через вершину Piz de Plaies, діставшись до Piculin. Там сісти на ski-bus, доїхати на ньому до Corvara, системою Sela Ronda об’їхати гірський масив Sella (це близько 40 км підйомників), повернувшись по колу в Corvara. Потім знову на ski-bus потрапити в Piculin і системою Кронплатц повернутися в Бруніко. Його кілометраж підйомників перевищив цифру 60, можете собі уявити, скільки це кілометрів на лижах. Давно вже не дивує система візуалізації дня катання за своїм ski-pass-ом через інтернет www.dolomitisuperski.com із зазначенням кілометражів підйомників, перепадами висот, часом тощо (навіть із 3D-картинками підйомників і схилів, якими катався саме сьогодні чи вчора). У середньому за 6 днів катання, методично займаючись у спортивній групі, я накатувала 220—230 кілометрів підйомників, 17—18 кілометрів набору висоти, і близько сотні разових підйомів. Звісно, завжди, коли дивишся ці дані, розумієш, що це інформація, зчитана від мого проходу через турнікет чергового підйомника, а як (яким із розмаїття варіантів спусків) я їхала для техніки, залишається загадкою, сподіваюся поки що. Інструктори казали, що цифру довжини підйомника треба помножити на коефіцієнт 1,4—1,5, це і буде кілометраж проїзду на лижах. У новачків цей коефіцієнт може сягати навіть 2. Ми з моєю родиною просто закохалися в Кронплатц. Минулого сезону за 14 днів, проведених там, 12 днів нас радувало італійське сонце, і тільки два дні була погода гірша. Якщо зібрати воєдино всі фактори, необхідні для отримання підсумкової позитивної оцінки від гірськолижного виїзду, то Кронплатц явно вирветься в лідери лижних регіонів, коли-небудь відвіданих мною. Якщо раптом вас моя стаття надоумить потрапити в Кронплатц, пам’ятайте, що усміхнені італійці, так ретельно розставляючи попереджувальні знаки на схилах, явно забули поставити найбільший попереджувальний знак: «Увага! Стовідсоткове звикання!!!».
