Матеріал нижче — виклад особистого травелогу автора (ім’я в тексті не вказане), який разом із чотирма товаришами (Конрад, Марек, Маріуш, Янек) вирушив у фрирайд-подорож до Гудаурі в грузинських горах Кавказу. Подорож починається з перельоту Варшава — Тбілісі, прогулянки старим Тбілісі з його фортечними руїнами, а потім нелегкої дороги до Гудаурі — останні кілометри довелося штовхати застряглий у снігу мікроавтобус. Перше враження від самого Гудаурі — архітектурне розчарування (неоштукатуровані будівлі), що швидко компенсується горами і снігом. Через сильну хуртовину перші дні доводиться кататися лише вздовж підготовлених трас у режимі фрирайду — видимості майже немає. Туристична організація Грузії знаходить компанії місцевого провідника Іраклія, який чудово говорить англійською, але виявляється гідом радше для туристів, ніж для лижників. Увечері він знайомить компанію з Вахо — невисоким, небагатослівним чоловіком років сорока, рятувальником і лавинним фахівцем родом із села Степанцмінда (колишнє Казбегі), біля підніжжя гори Мкінварцвері (Казбек). Вахо стає провідником компанії на решту подорожі, спілкуючись переважно по-грузинськи й ламаною російською, і щовечора обіцяє одне слово: «завтра» — через погану погоду і закриті через лавинну небезпеку підйомники. Коли погода нарешті проясняється, починаються справжні спуски: гребінь Chrdili (2504 м) із 600-метровим перепадом чудового снігу, а потім, за допомогою знайденого Вахо ратрака (підйомник на Sadzele, 3307 м, ще не працював), перший грандіозний спуск цією вершиною. Кульмінація — повний день на Sadzele: компанія хитрістю випереджає інших охочих на підйомнику, перетинає лавинонебезпечний котел із суворим дотриманням дистанції й перевіркою лавинних датчиків, і здійснює спуск приблизно на 1600 м перепаду висоти аж до Військово-Грузинської дороги, де на них чекає домовлений позашляховик. Автор описує нотатку про зневажливе ставлення Вахо до групи росіян і поляків, які того ж дня порушили огородження в небезпечній зоні без лавинного спорядження. Останній день — ще один чудовий спуск свіжим пухом, під час відпочинку Вахо трохи розповідає про сім’ю і нещодавню війну. Прощальна вечеря влаштована господинею готелю з місцевими делікатесами, грузинським вином і чачею, переглядом відео весілля її доньки. У післямові автор рекомендує Гудаурі — за фантастичний фрирайд, десятки кілометрів добре підготовлених трас, недорогий денний абонемент і грузинську гостинність, застерігаючи водночас, що рівень готелів тут скромніший, ніж в Альпах.
