Чому назва цього фільму спала мені на думку під час розмови з Герленом Шишері? Окрім Люка Альфана (теж француза), немає у світі людини, яка б краще поєднувала пристрасть до лижного спорту на найвищому рівні й автогонки. Але оцініть самі. Герлену трохи за тридцять, але виглядає він ще молодшим. Середнього зросту, худорлявий блондин із блакитними очима та усмішкою, що не сходить з уст. Хто б міг подумати, що саме він належав до найбожевільніших фрирайдерів у світі. Але це так! Шишері вигравав титул чемпіона світу з фрирайду чотири рази: 1999, 2002, 2006 і 2007. Послухайте, що він нам розповів: NTN: Ти є одним із найбільш нагороджених лижників free у світі, але між перемогами в 2002 і 2006 роках минуло 4 роки без результатів — причина — травма? ГШ: Напевно, я невчасно почав реалізацію найбільшого бажання мого життя, а саме кар’єру гонщика… NTN: До гонок ми перейдемо трохи пізніше. Зараз же поговоримо про лижі. Ти займаєшся фрирайдом, але проживаючи в Тінь, неподалік від Валь-д’Ізера, ти також міг би стати спортсменом рівня Жан-Клода Кіллі. ГШ: Мені просто пощастило народитися в Тінь. Це одне з найкращих місць у світі для занять лижним спортом. Величезні простори, безліч трас. Коли я був дитиною і підлітком, то займався гірськолижним спортом у клубі, але доволі швидко мені набридло повторювати без кінця ті самі вправи і спуски між вішками. Під враженням від успіхів Едґара Гроспірона я почав успішно займатися в дисципліні могул наступні чотири роки, але й це не приносило мені задоволення. Мене завжди вабили величезні простори високих гір і свобода у виборі траси. У 1997 році мені зателефонували з Dynastar і запитали, чи не хочу я приєднатися до їхньої команди freeride. А що мені треба буде робити, — запитав я. Ти літатимеш по всьому світу, знімати екстремальні фільми і час від часу брати участь у змаганнях, а також отримаєш за це трохи грошей на дрібні витрати, — прозвучала відповідь. Зрозумій, тоді мені було вісімнадцять років, і мені здалося, що переді мною розчинилися двері раю. І, звісно, я обрав freeride. Але я не шкодую про ті роки, коли тренувався в клубі. Вони дали мені солідну технічну базу для занять фрирайдом. NTN: Ти міг би пояснити нашим читачам, у чому полягають змагання freeride? Адже там теж мають бути якісь правила? ГШ: Усе дуже просто. Вгорі старт, а внизу фініш (сміх). А якщо серйозно: під час з’їзду кожного спортсмена важливий час, а також вибір траєкторії, тобто складності, і демонстрація техніки. Спортсменів оцінює група досвідчених суддів із п’яти осіб. Надто ризикований спуск, який може становити для лижника серйозну небезпеку, може закінчитися дискваліфікацією. Між ідеальним з’їздом і DSQ дуже тонка межа. NTN: Які змагання найбільше закарбувалися тобі в пам’яті? ГШ: Ті, у яких я не брав участі (сміх). У 1998 році я отримав кваліфікацію на Кубок світу, але за два тижні до їх початку зі мною стався нещасний випадок. Я зламав кілька ребер. Начебто нічого серйозного, але про участь уже не могло бути й мови. Виграв мій близький друг, а я весь час думав — от чорт, це міг бути я. Ця ситуація призвела до того, що я почав дуже серйозно тренуватися і через рік здобув перший титул. Тоді в моєму житті все змінилося… Кожен лижний журнал у Франції, кожен спортивний канал хотів узяти в мене інтерв’ю. З популярністю прийшли спонсорські контракти і гроші. Протягом наступних десяти років я неодноразово об’їздив світ зі своїми лижами, з’їхав найнеймовірнішими крутими схилами на землі, заснував фірму, що виробляє лижі (CoreUPT, прим. ред.), ініціював програму підтримки молодих талантів і реалізував своє бажання брати участь у гонках. Моє життя — це просто казка, і я дуже ціную це. NTN: Багато молодих лижників обирають фрирайд, бо не хочуть систематично тренуватися, що необхідно в лижному спорті. Наскільки важливі зимові й літні тренування у freeride? ГШ: Ось моє велике послання до всіх молодих людей в Україні (сміх): нехай ніхто з вас не вірить у те, що самого таланту достатньо для досягнення успіху. Тільки тренування на снігу роблять чемпіоном! Тільки тренування на силу і спритність уможливлюють повну віддачу. Той, хто цього не розуміє, назавжди залишиться аматором. Це звучить банально, але це правда. NTN: Лижники freeride часто наражаються на небезпеку через сходження лавин. Чи був у тебе якийсь досвід або спогади, пов’язані зі сходженням снігу? ГШ: Я спускався на лижах із найкрутіших стін у багатьох горах, і — ти маєш мені повірити — жодного разу не був навіть поблизу лавини. Я розумію, що це просто неймовірне щастя. Але і я намагаюся йому допомагати. Перед спуском я завжди ретельно аналізую ситуацію в горах, останні опади, зміни температури, силу і напрямок вітру. Я справді намагаюся даремно не наражати себе на небезпеку. Досі це вдавалося, і я сподіваюся, що так буде завжди. Звісно, зі мною завжди ABS, передавач, лопата і зонд. Без цього я не вирушаю в гори і не раджу нікому. Займаючись фрирайдом, ти маєш бути дуже розсудливою людиною. Одного разу ми з другом піднімалися хвилин сорок вгору від верхньої станції підйомника, щоб досягти хорошої стіни. Але коли ми, спітнілі, піднялися до потрібного місця, ми подивилися один на одного і повернули назад. Бо було надто небезпечно. У цьому виді спорту необхідно вміти сказати собі — ні! NTN: Твоє улюблене місце, пов’язане з лижним спортом? Найкращий спуск? ГШ: Найбільше мені сподобалося в Новій Зеландії. Я обожнюю ці гори. Ця атмосфера, жінки, пляжі… Вранці ти можеш проїхати неймовірним пухом, а ввечері летіти на віндсерфінгу океанськими хвилями. Найкращий спуск був під час Кубка світу в Mammoth Mountain. Я їхав екстремально і досі не розумію, чому мене не дискваліфікували за ризик. Зараз я б не наважився обрати ту саму траєкторію. Це було прекрасне божевілля. NTN: Ти ще дуже молодий, але тобі вдалося багато чого досягти. Зараз ми перебуваємо в офісі твоєї лижної фірми CoreUPT. Розкажи, як у тебе виник цей задум. ГШ: Я дуже впертий (сміх). Я не хочу в старості шкодувати про те, що не реалізував те чи те, бо був надто лінивим, або в мене не було часу. Коли у 2007 я перестав брати участь у змаганнях, я не хотів розлучатися з лижною сферою. Ідея випускати власні лижі народилася на кілька років раніше. Ми — маленька мануфактура, але виробляємо лижі на індивідуальне замовлення, організовуємо фестивалі й змагання для молоді, шукаємо таланти… Мені страшенно пощастило, адже у п’ятнадцять років я зустрівся з людьми, які дуже мені допомогли: свого тренера з гірськолижного спорту, потім представників Dynastar. Ці люди перетворили моє життя на прекрасний сон. Я також намагаюся оточити турботою кількох молодих спортсменів і в певному сенсі сплатити борг. Наш колектив невеликий і дуже молодий, але працюємо ми на совість. NTN: Скільки пар лиж ви продаєте на рік? ГШ: 2008/2009 був нашим першим сезоном, і нам вдалося продати близько 5 тисяч пар. Це дуже хороший результат, якщо взяти до уваги, що в нас усе ще криза. NTN: А тепер перейдемо до другої твоєї пристрасті. Ти береш участь у ралі. У найважчому ралі на тривалі дистанції (Dakar Rally — прим. ред.) ти брав участь п’ять разів. Ти їздиш у заводській команді BMW. Це дуже непогано для тридцяти двох років. Звідки в тебе ця пристрасть? ГШ: Усе моє життя — з найраннішого дитинства — я мріяв стати гонщиком! Після здобуття другого титулу у freeride в 2002 році я отримав трохи грошей і сказав собі: час настав! Я купив автомобіль і взяв участь у Кубку Франції. Те, що я зробив, було ризикованим, адже в автомобіль я вклав увесь свій статок, але я мав спробувати. У 2003 я виграв у своєму класі, і тоді зі мною зв’язався Citroën і запропонував контракт. У мене вийшло! Мені запропонували участь у ралі WRC в категорії юніор. Було непогано, але я доволі часто розбивав машину. Через рік Citroën вийшов із ралі на один сезон. Зірка WRC Себастьян Льоб почав їздити в приватній бельгійській групі. Мені запропонували такий самий варіант, за умови, що я заплачу мільйон євро стартового внеску. Закінчилося щастя, — подумав я, адже в мене не було жодних можливостей отримати таку суму. Тоді колега надіслав мені бланк заявки на тести водія в англійській команді, яка готувалася до ралі Дакар. Разом із моїм пілотом я поїхав на відбірковий тур, і щастя знову постукало в мої двері. Ми виграли і поїхали в Африку. На старт ми прийшли 49-ми, з безліччю технічних і навігаційних проблем, але на деяких ділянках ми показали, що вміємо їздити швидко. А потім уже пішло «з гірки». Зателефонували люди з BMW і запросили нас на тести. Мій менеджер дав нам пораду: їдь швидко, тільки заради бога не розбий машину. Усе вийшло, і BMW нас «купило». До сьогоднішнього дня я їжджу в цій команді й сподіваюся на перемогу в Дакарі, хоча це й буде нелегко. NTN: Яка траса, африканська чи південноамериканська, подобається тобі більше? ГШ: Це абсолютно різні гонки. В Америці набагато складніше. Там місцевість більш різноманітна, а дюни в пустелі Атакама втричі більші й дуже круті. А також набагато більший ентузіазм населення Америки. Дакар в Аргентині та Чилі — це серйозні випробування для тіла і духу. Але зате в Африці ти більше розраховуєш на власні сили, адже ніхто з тубільців тобі не допоможе. NTN: Зараз твій пілот — жінка — шведка Тіна Тернер. Хлопці не сміються з тебе, що ти їздиш із «бабою»? ГШ: Трохи сміються (сміх), але Тіна дуже хороший і досвідчений пілот. Я їжджу з нею з Дакару 2009, і ми дуже згуртована команда. Крім пілотування, Тіні доводиться час від часу стримувати мій темперамент у межах, щоб я не надто часто розбивав машини. Сподіваюся, що ми будемо їздити разом ще багато років. NTN: Твій співвітчизник Люк Альфан казав, що це зовсім інше відчуття — їхати зі швидкістю 150 км/год в автомобілі пустелею, чи майже «голяком», бо лише в комбінезоні трасою вниз, наприклад, у Кіцбюелі. Чи міг би ти порівняти ці два види спорту? ГШ: Ситуація така: у горах ти їдеш із 110-відсотковим ризиком щонайбільше дві хвилини, а на ралі з 80-відсотковим ризиком протягом дванадцяти годин. І те, і те складно, але і те, і те дає величезне задоволення. NTN: Дякуємо за інтерв’ю і бажаємо успіхів на снігу і на піску. ГШ: Дякую за цікаву розмову. Партнером Герлена Шишері в команді BMW зараз також є Кшиштоф Головчиц. Наприкінці серпня 2010 року Герлен гостював у Варшаві у зв’язку з Verva Power Days. Додому повернувся під враженням краси слов’янських дівчат…
