Кіцбюель — не лише відомий австрійський курорт, а й славетна віха в історії гірськолижного спорту. Наприклад, це батьківщина і місце становлення легендарної кар’єри «Чорної блискавки Кітца» — Тоні Зайлера. А ще тут щороку проводяться знамениті змагання Ханенкамм Трофі (Hahnenkamm Trophy), які традиційно входять до календаря чоловічого Кубка світу і за загальною негласною думкою вважаються одним із найвидовищніших його стартів. 
Із 1931 року на легендарній трасі Кіцбюеля Штрайф (Streif) пройшло 117 етапів Кубка світу зі швидкісного спуску, супергіганта, слалому і, звісно, класичної гірськолижної комбінації (альпійського двоєборства). Але найціннішою в гонці Ханенкамма вважається перемога саме в найшвидшому виді гірськолижного спорту. Попри те, що цю трасу не можна віднести до найшвидкісніших спусків світу, особливий характер топографії місцевості та рельєфу схилу ставлять її на перше місце за складністю проходження. Для багатьох гірськолижників перемога на Штрайфі цінніша навіть за олімпійську медаль. Можливо, тому імена чемпіонів Ханенкамма увічнюють на гондолах крісельної дороги, що веде до старту. Подейкують, настав час додавати нові — мало місця гірськолижним легендам. Цю статтю ми присвячуємо всім шанувальникам катання в Кіцбюелі. На жаль, австрійські змагання канал EUROSPORT не транслює (немає домовленості з місцевими каналами, що мають ексклюзивні права на трансляцію етапів Кубка світу, які проходять на території країни). Вітчизняне спортивне телебачення, схоже, поки що в розгубленості — що показувати з рясного й строкатого вороху зимових подій? Та й витримати конкуренцію біатлону та футболу нашому поки що «незірковому» гірськолижному спорту нелегко. А тим часом на Штрайфі спортсмени борються зі складнощами траси і, передусім, зі своїми слабкостями. Австрієць Штефан Еберхартер, один із найкращих лижників усіх часів, на запитання, що він відчував під час свого першого старту в Кіцбюелі, відповів: «Я був диявольськи вражений!» — і в цих словах жодної тіні кокетства. Запрошуємо і Вас до Кіцбюеля, на старт легендарного швидкісного спуску: 0.00 — Старт. На перших 160 м траси спортсмени прискорюються до 100 км/год. Нахил траси на цьому відрізку становить 51%. Тут треба заспокоїти передстартове хвилювання і досягти стану повної готовності. 8.20 — Mausefalle, «Мишоловка». Перша перешкода — так звана «Мишоловка». Подолавши дуже важкий поворот ліворуч, спортсмени буквально падають на 80 метрів вниз трасою з ухилом 85%. Це найкрутіша ділянка траси. Після приземлення внизу на них чекає компресія і величезне перевантаження. Швидкість сягає 120 км/год. 22.30 — Steilhang, «Урвище». Проїхавши Mausefalle, не розраховуйте на перепочинок. Ця ділянка схилу завжди перебуває в тіні, тому на трасі з ухилом 62% постійно залягає лід. Спортсмени відчайдушно намагаються витримувати траєкторію: найменший прорахунок — і можна закінчити змагання вже тут, у сітках безпеки. 38.90 — Gschöss. Багатьом спортсменам здається, що це найлегший відрізок траси. Усього 2% нахилу на дистанції 650 м. Тому, хто припустився помилки на Steilhang, здасться, що він стоїть на місці. Ідеальна аеродинамічна стійка потребуватиме значних зусиль. Саме тут спортсмени або проклинають, або благословляють сервісменів, які працювали зі змащенням лиж. 48.70 — Alte Schneise, «Стара просіка». Швидке чергування тіні і світла плюс нерівна поверхня призводять до того, що в спортсменів виникають проблеми з утриманням траєкторії спуску і збереженням рівноваги. Це найнеспокійніше місце на трасі — таке собі маленьке родео. 
1.02.60 — Seidlalm. Із цього місця спускатися набагато легше, але спуск відбувається значно швидше. Спортсмени починають прискорення до фінішу, якого ще не бачать. Саме тут, майже посередині траси, у 1966 році було ухвалено рішення про організацію гірськолижного Кубка світу, ідея якого належала нині покійному журналісту й ентузіасту гірськолижного спорту Сержу Лангу. 1.14.70 — Larchenschuss. Це друга пласка ділянка траси довжиною 350 м. Більша частина змащення вже стерта агресивним штучним снігом. М’язи ніг шалено печуть, фізично важко прийняти оптимальну аеродинамічну стійку. Знову вирішальну роль відіграє підготовка лиж, а також швидкість, яку спортсмени набрали з попереднього відрізка. Швидкість перевищує 100 км/год. 1.37.10 — Hausberg, «Дім на горі». Спортсмени встановлюють перший зоровий контакт із лінією фінішу. Але до нього ще стрибок з Hausbergkante (усього-на-всього — 60 м польоту). Траса нижче нахилена на 69%, і лижники розвивають швидкість до 140 км/год. На останній прямій, що веде до фінішу, залишився один стрибок, так званий Zielsrung. Він нескладний, але швидкість і втома роблять свою справу, і буває нелегко «потрапити» в нього оптимальним чином. Щороку трохи нижче трампліна глядачі створюють власну «суддівську колегію», показуючи на табличках довжину стрибка учасників, як це роблять судді на змаганнях зі стрибків із трампліна. Неофіційний рекорд — понад 75 метрів. 1.57.00 — Фініш. У більшості спортсменів уже немає сил, щоб стояти на ногах. Зате всі радіють, що ще взагалі живі… Щороку на ці хвилюючі змагання до Кіцбюеля приїжджає близько 80 тис. глядачів, і ще понад 70 млн людей по всьому світу спостерігають за ними по телевізору. Тепер і Ви можете похвалитися знанням ключових місць на трасі і навіть спробувати себе в ролі коментатора. А краще — поїхати до Кіцбюеля, познайомитися зі Штрайфом особисто і порівняти відчуття.
Кіцбюель — змагання, що стали легендою
