Він не носить зачісок «ірокез», не слухає хіп-хоп, не вживає вульгарних слів, не критикує лижників-спортсменів, не висміює їхні облягаючі комбінезони. Зате вміє кататися на лижах так, як жоден фрирайдер у світі. Цікава людина з цікавим підходом до життя і лижного спорту. Знайомтеся — Ману Гайде. НТН: Ману, ти — трикратний чемпіон світу з фрирайду. Але, як усім відомо, фрирайдерами не народжуються, ними стають… 
Ману Гайде: Це правда. Моя історія проста. Народився в горах, у місцевості La Rosière у Франції. Мій батько був тренером з гірських лиж, тому не дивно, що свою лижну кар’єру я почав зі звичайних тренувань на вішках. До 16 років я їздив лише в технічних дисциплінах (слалом, гігант. Прим. ред.). Думаю, саме тоді я виховав у собі все необхідне для занять улюбленим видом лижного спорту. НТН: Але в якийсь момент фрирайд мав узяти гору… Ману Гайде: Це не сталося раптово. Одночасно із заняттями спортом я захоплювався скелелазінням, навчаючись таким чином спілкування з великими горами. Я був настільки ними захоплений, що хотілося будь-якою ціною перебувати серед них і взимку, далеко від укатаних трас та інших слідів присутності людини. Я часто проводив час серед провідників та інших досвідчених мешканців гір. Тоді й почала з’являтися впевненість, коли йдеться про спуски в дикому темпі. НТН: Саме тоді ти остаточно вирішив попрощатися з гірськолижними тренуваннями? Ману Гайде: Та що ви (сміється)! До 21 року тренувався як божевільний. І так добре, що мене рекомендували до збірної Франції з технічних видів. Того ж року я вперше (вмовили мене) стартував у змаганнях з фрирайду. Саме тоді мені довелося зробити вибір… НТН: А твій батько, тренер, не намагався тиснути на тебе, щоб ти все ж продовжував кар’єру гірськолижника, адже ти далеко зайшов? Ману Гайде: Зовсім ні. Батько залишив вибір за мною і повністю приймав мої рішення. Зрештою, я зовсім не вважаю час, проведений на трасах, втраченим. Більше того, стверджую, що кожен, хто серйозно думає про кар’єру фрирайдера, повинен кілька років покататися технічно — для власної ж користі. НТН: А в інший бік це теж діє? 🙂 Ману Гайде: Звісно! Займаючись фрирайдом, ти вчишся швидкій, інтуїтивній їзді та прийняттю блискавичних рішень. Коли я займався в клубі, то був типовим «технарем» зі спеціалізацією в слаломі та гіганті. Думаю, зміг би значно краще виступати в супергіганті та швидкісному спуску, бо краще бачу «швидку лінію» і менше побоююся швидкості. НТН: Але повернімося до твоєї кар’єри… Ману Гайде: У 22 роки я виграв свої перші змагання з фрирайду, і мене помітили спонсори з Rossignol Freeride Team. Так і пішло далі. Дедалі частіше став вигравати змагання і дедалі більше працювати з фахівцями з Rossignol. Не знаю, чи відомо вам, що лінія фрирайдових лиж Bandit була створена за моєї участі, чим дуже пишаюся. НТН: Чи можемо ми попросити тебе розповісти, у чому суть змагань з фрирайду? Ману Гайде: Принципи дуже прості. Суддівська колегія та організатори визначають місце, де відбудуться змагання. Зазвичай це крутий схил якоїсь великої гори. Він не повинен бути повністю відкритим і повинен мати якісь перешкоди у вигляді, наприклад, скель і улоговин. Гелікоптер доставляє стартера й учасників до місця старту на горі. Журі, що складається з кількох осіб, залишається внизу на лінії фінішу. Під час спуску учасника журі виставляє бали, оцінюючи лінію, яку обирає спортсмен, і виконані технічні елементи, наприклад, стрибки зі скель або подолання якоїсь дуже складної ділянки. Враховується також час спуску. Сума балів визначає черговість. Можна «заробити» і дискваліфікацію за надто лихацьку й небезпечну їзду. Всупереч загальноприйнятій думці, змагання з фрирайду — захоплення людей аж ніяк не безрозсудних. Ми зацікавлені в тому, щоб у нашій дисципліні не було смертельних випадків…
НТН: Чи супроводжує тебе страх, коли їдеш поза трасою? Ману Гайде: Супроводжує, але не встигає за мною (сміється)! А якщо серйозно, то страх, точніше навіть серйозність, супроводжує мене перед самим спуском, коли, дивлячись вниз, обираю майбутню траєкторію. Обов’язково маю визначити і лінію втечі від завжди можливої лавини. До речі, не можна втекти від лавини, спускаючись прямо перед нею. Сніг завжди швидший. Шляхи втечі мають вести вбік від дороги стихії. Іноді під час спуску трапляються моменти, коли я сумніваюся в правильності рішень, прийнятих перед стартом. Тоді треба реагувати швидко і спонтанно, а це завжди тягне за собою ризик. НТН: Чи спонукає тебе вплив молодого покоління ризикнути — хоча б підсвідомо — зробити щось, на що ти ніколи б не наважився наодинці? Ману Гайде: Я не відчуваю такого тиску з боку молодих фрирайдерів. До мене, старшого колеги, вони виявляють велику повагу, і коли ми їздимо разом, зазвичай я обираю трасу і їду попереду. НТН: Чи є на Землі такі місця, які тобі особливо подобаються? Ману Гайде: Мабуть, ні. Я добре почуваюся всюди, де чудові умови і де компанія моїх друзів. НТН: Чи користуєшся ти допомогою місцевого провідника, коли перебуваєш у нових, невідомих тобі місцях? Ману Гайде: Якщо умови дуже гарні — небо синє, видимість чудова, сніг ідеальний — у такому разі провідник мені зазвичай не потрібен. Я в змозі сам оцінити можливі небезпеки, дивлячись вниз на трасу. Бачу нахил схилу, знаю розташування скель, так званих кулуарів траси тощо. На основі цього і обдумую тактику проїзду: де можна стрибнути, де прискоритися, а де пригальмувати. Однак менш досвідченим людям рекомендую послуги місцевих провідників. НТН: Скільки днів на рік ти проводиш на лижах? Ману Гайде: Хоча усталеного правила немає, намагаюся кататися на лижах практично щодня. Два роки тому, наприклад, я не катався лише три тижні за весь рік. Натомість у 2002 році сезон провів переважно на візку… НТН: Травма? Розкажи про неї… Ману Гайде: Тут і розповідати нема про що. Як завжди, сталося через дурість (сміється)… Пустуючи в сноупарку, я трохи перетягнув стрибок з боксу. Упав на пласку поверхню з висоти майже вісім метрів. Травмував п’яту, на щастя, хребет витримав. Це ще один аргумент на користь того, що треба бути добре тренованим. Відтоді мене вже менше тягне робити трюки в сноупарку. НТН: Ману займається тільки лижами? Ману Гайде: Ні! Займаюся багатьма іншими цікавими речами… Як і раніше, люблю скелелазіння. Якщо дозволяє час, охоче практикую серфінг, а нещодавно захопився кайтом. Для кондиції, але і для розваги, багато їжджу на шосейному велосипеді. Це справді важкий спорт… НТН: Чи сумуєш іноді за трасою слалому-гіганта? Ману Гайде: Ні, бо щороку хоча б кілька разів їжджу трасою. Разом із друзями ставимо траси і до знемоги катаємося із задоволенням. Наприклад, багато років так розважаємося з Жан-П’єром Відалем… тільки він ганяє більше за мене (сміється)… Жан-П’єру страшенно не пощастило на останній Олімпіаді, зламав руку за день до старту слалому (Відаль був одним із фаворитів. Прим. ред.). Я телефонував йому через день після того, що сталося, — він був у розпачі. Якби не ця невдача, думаю, у нього був би великий шанс захистити звання олімпійського чемпіона, здобуте в 2002 році. НТН: Чи були в Ману Гайде протягом його багатої й різноманітної кар’єри кумири? 
Ману Гайде: Так. Я завжди захоплювався технікою, всебічністю і надзвичайною волею до перемоги Марка Жирарделлі. Багато років він був для мене взірцем. Захоплююся і членами моєї родини. Срібну олімпійську медаль (у Турині) здобув у гіганті Joël Chenal, мій кузен. НТН: Ману, скажи наостанок кілька напутніх слів молодим завзятим фрирайдерам і тим, хто хотів би ними стати… Ману Гайде: Пам’ятайте — передусім техніка! Перш ніж наважитися на їзду поза трасами, ви маєте стати добре підготовленими технічно лижниками. Шукаючи легкі шляхи або обманюючи самого себе, результатів не досягнеш. Коли їдеш зі швидкістю 100 км/год непідготовленою територією, не може бути й мови про якусь слабкість чи невпевненість. Фрирайд — це спорт, де величезне значення має і фізична підготовка. Не хочу, щоб це прозвучало як проповідь, але поза трасами розсудливість, відповідальність і здатність передбачати наслідки власних дій часто вирішують, чи матимеш ти шанс з’їхати з гори. Звучить загрозливо, але це так, і саме тому фрирайд — спорт екстремальний. НТН: Дякуємо за бесіду. Успіхів тобі в майбутніх змаганнях!
Ману Гайде
