Корвач, або темний бік Сан-Моріца

Той, хто думав, що йдеться про Лорда Вейдера, буде щиро розчарований… Однак, ближче до справи! Загальновідомо, що Сан-Моріц — місце для гірськолижного катання чудове. Попри архітектурну потворність міста, пронизливу зарозумілість його вулиць і шалено високі (особливо в центрі), часто непропорційні запропонованому сервісу, ціни в готелях. Бо гори, що простягаються над ним, божественні. Практично завжди освітлені сонцем схили Сан-Моріца (де за статистикою понад 320 сонячних днів на рік) надзвичайно органічно вписані в цей безмежний простір. Саме тут, на просторих, завжди чудово підготовлених трасах зі штучним засніженням, багато лижників піднімаються на вершини своєї лижної майстерності, досі часто ще не відкритої. Круті ділянки переплітаються з пологішими, де можна трохи «відпочити» і на власних м’язах пізнати значення терміна «cruising». Багато хто затужив би тут за довшими лижами, якими легше розтинати широкі простори. Спуски з вершини Піц Нуар (Piz Noir, 3057 м над рівнем моря) і нижчих Піц Шлаттейн (Piz Schlattain), Мунт-да-Сан-Муреццан (Munt da San Murezzan), де проводилися чемпіонати світу, чи Корвіджилії (Corvigilia), безсумнівно не дадуть занудьгувати протягом усієї відпустки. Сюди варто додати і завидні можливості для фрирайду — швейцарці доволі ліберально ставляться до любителів позатрасового катання. Інфраструктура — розташовані на швейцарському боці долини залізниці, канатні й бугельні підйомники — не надто впадає в очі, дозволяючи оглядати чудові гірські пейзажі. Відколи тут у 2003 році пройшов чемпіонат світу з гірських лиж, уся техніка й обладнання тут найсучасніші в країні та забезпечують майже неправдоподібну пропускну здатність. «Затори» на трасах і підйомниках — явище практично невідоме в Сан-Моріці. Усе це підтверджує заслужену першість Сан-Моріца серед гірськолижних центрів Швейцарії. Однак… Існує й інший бік долини. Над ним на 3451 метр над рівнем моря височіє вершина Піц Корватч (Piz Corvatsch). Гірськолижні траси розташовані на її північному схилі і більшу частину дня перебувають у тіні. Їх не готують так ретельно і не засипають снігом так щедро, як сусідок по інший бік долини. Однак почнемо згори. До верхньої станції канатної дороги (3303 м над рівнем моря) і розташованого там ресторану дістатися можна лише одним способом: спершу сучасною і комфортною крісельною дорогою з місцевості Сюрлей (Surlej) на вершину Мюртел (Murtel, 2702 м над рівнем моря), а звідти невеликою старенькою канаткою до Корватча. Більшість лижників закінчують шлях ще на середній станції, тому у вагончиках зазвичай буває багато місця і можна спокійно насолоджуватися пейзажами за вікном. Крім того, що дорога проходить над дуже красивими і дикими на вигляд ущелинами, зі збільшенням висоти відчутно відчувається віддалення від цивілізації. А на горі вже свистить вітер і панує сувора гірська атмосфера, зовсім не схожа на інші вершини. Зі оглядового майданчика можна милуватися навколишніми вершинами, стінами й льодовиками. Там, серед вершин, більшість із яких перевищують 4000 м над рівнем моря, та самотності — на трасі зовсім небагато (буває, що й нікого) людей — одразу почуваєшся неймовірно маленьким. Вниз від станції йдуть лише дві розмічені траси, що пролягають поверхнею льодовика. Дуже довгі у верхній частині, вони розстеляються на ширину в сотні метрів. На карті вони пофарбовані червоним кольором, але на іншій горі були б упевнено чорними. З однієї з них, під номером 1, посередині шляху можна звернути на непідготовлену трасу, що веде (так само, як і «одиничка») до туристичної бази Фуорся Сюрлей (Fuorcia Surlej). Усі три варіанти спуску з вершини не особливо складні, але на цій горі, як ніде більше, відчуваєш священний трепет спілкування з неосяжними просторами. Навколишні краєвиди перехоплюють подих. До величезних льодовикових seraki, здається, можна дістати рукою, а тиша і велич гір справді надихають. Ця захоплива подорож закінчується на середній станції. Звідси вниз спускаються більш-менш передбачувані траси, а крім того — незліченна безліч шляхів для фрирайду. Заслуговує на увагу доволі важкий спуск, що веде через Yiand’Alva аж до Сан-Моріц Бад (у Сюрлей (Surlej) повертатися автобусом). Щоп’ятниці ввечері траса освітлюється із середньої станції до самого низу долини, і тоді тут розгортається ціле дійство — так звана «снігова ніч» (snow night). Працюють маленькі ресторанчики, грає музика, усе дуже мило. На підйомнику «Curtinella» з району Корватч можна дістатися до чергової бази, розташованої на тому самому боці долини. Це Фуртшеллас (Furtschellas, місцеві жителі говорять переважно ретороманською мовою — звідси такі назви). Не маючи значної кількості підйомників і канатних доріг (усього сім канаток і бугелів), Фуртшеллас займає все ж доволі велику територію. Як і на схилах Корватча, гірськолижний спорт тут — не лише катання трасами, а й незліченно різноманітні можливості фрирайду. Завдяки особливій, відмінній від сучасних «промислових курортів» долини, атмосфері, обидва ці центри чудово доповнюють її іншу, відомішу частину. Саме ця можливість вибору між сучасністю і ностальгією робить Сан-Моріц, на мою думку, найкращим гірськолижним курортом з усіх, де довелося побувати. І порада: як поїхати до Сан-Моріца і не збанкрутувати. Діставатися до Сан-Моріца не довше, ніж до багатьох австрійських центрів у Тиролі чи італійських у Південному Тиролі та Трентіно. Ціна скіпаса, що охоплює всі три названі бази (і, як доповнення, маленьку станцію Дьяволецца (Diavolezza)), також не вища за вартість абонементів на інших відомих курортах Європи (Лех, Капрун, Доломіти тощо). Можна зіткнутися з труднощами при виборі місця розміщення. Наша наполеглива порада: уникайте центру міста. Для мандрівників зі скромнішим бюджетом оптимальним рішенням будуть апартаменти з кухнею в одному з невеликих навколишніх сіл, наприклад: Сільс-Марія (Sils-Maria), Сільс-Базельгія (Sils-Baselgia), Сільваплана (Silvaplana), Самедан (Samedan), Бевер (Bever). Поїздки до нижніх станцій підйомників особливих проблем не становлять, оскільки скіпас дійсний і на весь транспорт у районі. Паркування біля підйомників у Сюрлей (Surlej), Фуртчеллас, Тальстайшн (Talstation), Сигнал Бан (Signal Bahn) і Целеріна (Celerina) безкоштовні. Продукти харчування практично купувати в маркетах Мигрос (Migros) чи Кооп (Coop). У маленьких місцевих крамничках, хоч і пропонують безліч найсмачніших речей, ціни вдвічі вищі. Похід у ресторан у центрі Сан-Моріца (обов’язково спробувати місцеве фондю!) — теж підприємство не з дешевих. Краще обрати затишний ресторанчик в одному з менших містечок в околицях. Серйозно підірвати бюджет поїздки може харчування в ресторанах на горі. Ціни там просто абсурдні (маленька пляшечка кока-коли коштує до 10 франків — 6 доларів). На щастя, у деяких місцях є чисті, теплі, спеціально виділені та позначені приміщення, де можна смачно й комфортно з’їсти приготовлені вдома бутерброди. Не рекомендую пробувати робити це в ресторанах — обслуговчий персонал може висловити з цього приводу певне неприємне для вас невдоволення. Вечірні виходи в паби (рекомендую Stubli Bar у готелі Schweizerhof у центрі — жива музика тощо) обійдуться не дорожче, ніж в Італії, Франції чи Австрії. А якщо замість коктейлів пити місцеве, чудове біле вино, можна суттєво заощадити. Пам’ятайте — Сан-Моріц можна відвідати і зі скромним бюджетом. Запрошуємо!