Здобувши три медалі на останньому чемпіонаті світу з гірськолижного спорту, Крістоф Іннерхофер за кілька днів став одним із найтитулованіших лижників нашого століття. Італійські та австрійські мас-медіа порівнювали його з Густавом Тоені, Жан-Клодом Кіллі та Марком Жирарделлі. Ось що розповів нам Крістоф у своєму інтерв’ю
NTN: Найсердечніші вітання зі здобуттям трьох медалей у Ga-Pa. Це було справді несподівано і чудово. Чи стало це несподіванкою і для тебе?
Крістоф Іннерхофер: І так, і ні. Перед змаганнями я був у хорошій формі та впевнений у собі. Також протягом усього сезону в мене були хороші результати. У всіх змаганнях я був серед перших. Особливо добре я показав себе в офіційних тренуваннях перед заїздами, за що мені дали титул «чемпіон світу з тренувань». І хоча в багатьох змаганнях я робив якісь невеликі помилки, що віддаляли мене від перемоги, моя форма була стабільно хорошою. Коли я їхав на чемпіонат, то сказав собі: ок, якщо ти не зробиш помилки, все може бути добре. І навіть дуже… Саме відмінні результати в тренуваннях і змаганнях перед чемпіонатом дали мені впевненість і легкість у катанні, що так важливо на серйозних заходах.
NTN: Траси в Ga-Pa були справді складні, де легко прорахуватися. Після тих помилок, про які ти згадував, чи не було відчуття невпевненості?
Крістоф Іннерхофер: Я люблю складні траси. Я люблю заздалегідь продумувати тактику, а не робити поворот за поворотом на рівній як стіл трасі. Після тренувань я вже знав, що траса в Ga-Pa просто створена для мене. Мене також не лякала її «жорсткість», адже я добре їжджу навіть по льоду. Моєю метою в Ga-Pa була медаль. Але що буде так чудово, я навіть не припускав.
NTN: Здобуття якої з трьох медалей було для тебе найбільш несподіваним?
Крістоф Іннерхофер: Останньої, у суперкомбінації. По-перше, я вже був виснажений змаганнями і галасом, який здійнявся навколо мене. Я весь час давав інтерв’ю. Весь час хтось чогось хотів від мене. Не приховуватиму, що після отримання золота в супергіганті та бронзи у швидкісному спуску ми з колегами це трохи відзначили. По-друге, я не фахівець у слаломі, але мені вдалося зробити найкращий спуск цього сезону, а може навіть і в житті. Для більшості, однак, найбільшим шоком стала моя медаль у швидкісному спуску, адже умови були сильно змінені. На першому тренуванні, коли сніг ще був дуже жорстким, я їхав попереду. На другому мій результат поступався найкращому більш ніж на 3 секунди. Але на повну силу я їхав тільки першу половину траси, щоб заощадити сили. Пізніше ми з тренером аналізували відеозаписи, і я зрозумів, що місце на подіумі було лише на відстані витягнутої руки. Особливо мене порадувало те, що я їхав швидко як по льоду, так і по м’якшому покритті.
NTN: Коли ти повністю усвідомив, що став чемпіоном світу, а крім того, здобув ще срібло і бронзу?
Крістоф Іннерхофер: До мене досі ще не дійшло… Серйозно! Увесь час мені здається, що це відбувається не насправді. Трохи шкода, що на чемпіонаті такий щільний графік і все проходить дуже швидко. Після допінг-контролю, інтерв’ю тощо, коли настав час вручення нагород, я був уже таким втомленим, що замість того, щоб радіти, мріяв тільки про відпочинок. І зараз інші люди нагадують мені, що ж сталося. Найкращий подарунок я отримав від свого тренера, який тренував мене тоді, коли я ще був юніором. Це відеофільм «Три медалі, одна історія», який розповідає про мої тренування і старти, починаючи з 1992 року і до сьогодні. Я був дуже зворушений, коли його дивився.
NTN: Протягом останніх п’яти років ми описували в нашому журналі відомі траси світу. Розкажи нам, де тобі найкраще катається, і які траси чи їхні ділянки викликають у тебе особливу повагу?
Крістоф Іннерхофер: Для мене найскладнішим є спуск у Бівер-Крік. Це відбувається в листопаді, коли ми ще не встигли натренувати ноги на інших спусках. Крім того, найскладніші ділянки знаходяться наприкінці траси, тому спортсмени вже втомлені, коли їх проїжджають. Там сталося багато нещасних випадків, найвідоміший з Акселем Лундом Свіндалем. Перед класичними трасами я не відчуваю особливого трепету, радше можна сказати, що їжджу ними з великим задоволенням, за винятком Валь-д’Ізера. Ця нова, підготовлена до чемпіонату світу траса на Face de Bellevarde занадто повільна й звивиста. На ній я не відчуваю швидкості. Це радше супергігант. У Кіцбюелі проблеми створює Mausefalle. Особисто мені шкода, що після випадку з Альбрехтом відмовилися від стрибка перед фінішем. Спортсмени знають, що ризикують, а для вболівальників цей стрибок був таким видовищним. Уявіть собі, на змагання приходить 40 000 людей, і вони нічого не отримують натомість. Якщо я чогось і боюся на трасах, то саме довгих стрибків, але без них спуски такі нудні. Не люблю технічно простих і швидких спусків, як у Lake Louise і Квіттф’єллі.
NTN: Якщо ми вже почали говорити на тему безпеки, то як тобі подобаються зміни в правилах FIS на 2012/13 рік?
Крістоф Іннерхофер: Статистика безжальна і показує, що найбільше нещасних випадків стається протягом сезону, одразу після введення суттєвих змін у правилах. Спортсменам просто потрібен час, щоб звикнути до нового спорядження. Замість того, щоб перекладати відповідальність на фірми, які виробляють лижі, FIS сам має зайнятися, наприклад, проблемою лижних комбінезонів. Ми їздимо практично голі, а варто зробити «гуму» товщиною 1 см і пропускною здатністю близько 200 літрів замість 30, і час кожного спуску подовжиться на 3–4 сек. Мій постачальник обладнання Rossignol був обраний для тестування нового спорядження. Експерименти проводилися на 40-секундній легкій трасі в Åre, і різниця між «небезпечними» і «безпечними» лижами становила ледь 0,3 секунди. Як вам таке? Починати війну через 0,3–0,4 секунди — це просто дурість. Я вважаю, що в керівництві FIS перебувають некомпетентні й безвідповідальні люди, і їх давно пора замінити. А ще більше мене злить те, що ніхто не питає нас, спортсменів, що ми про це думаємо. Зараз на основі дводенних тестів внесено серйозні зміни в правила. Коли фірма Rossignol збирається представити на ринок нові лижі, тести на снігу тривають кілька десятків днів. А у випадку з професійними лижами людям з FIS, видно, вистачає дуже короткого часу для прийняття рішень. Решту за них зроблять виробники, у яких і без того достатньо фінансових проблем. Не думаю, що глядачі хочуть дивитися змагання і техніку часів Альберто Томби. Це вже минуле. Еееех! Навіть не хочеться говорити! Скоро туристи й аматори матимуть спорядження краще, ніж професіонали. Хай би хтось спробував зробити щось подібне, наприклад, у Формулі-1!
NTN: Що тобі відомо про плани ліквідації суперкомбінації?
Крістоф Іннерхофер: Я дізнався кілька днів тому, що суперкомбінація розігруватиметься ще лише один раз наступного сезону. А пізніше тільки на чемпіонатах світу й Олімпійських іграх. Для мене це не надто хороша новина, оскільки саме в суперкомбінації мені вдавалося набрати багато очок. Але з іншого боку ця дисципліна не відповідає вимогам нашого часу. На змагання доводиться брати таку кількість спорядження, що стає погано. Лижі, палиці, каски, черевики, «захист» — і це все для двох абсолютно різних дисциплін. Та й для глядачів це не надто зрозуміло, тож, може, й краще, що її ліквідують.
NTN: Як ти вважаєш, City Events у вигляді паралельного слалому має шанс на існування в FIS?
Крістоф Іннерхофер: City Events — це чудовий спосіб реклами гірськолижного спорту. Є тільки одна невелика проблема: якщо FIS хоче, щоб у міських паралельних слаломах нараховувалися очки до гірськолижного Кубка світу, вони повинні дуже чітко визначити принципи відбору. Припустимо, у паралельному слаломі можуть стартувати тільки лижники технічних дисциплін. І тут же пролунає крик обурення — і мій також — спортсменів швидкісних дисциплін. Якщо ж за показник взяти загальний залік Кубка, то в змаганнях ми не побачимо таких фахівців зі слалому, як Prangеr чи Herbst. І так погано, і так недобре. City Events — чудовий захід. Але спершу треба розробити чіткі правила змагань. А поки що, принаймні для мене, City Events — це радше шоу, ніж серйозні змагання. Але сподіваюся, що найближчим часом це зміниться.
NTN: А тепер поговоримо трохи про інше. У твоїх дисциплінах важливу роль відіграє спорядження. Як ти обираєш для себе «швидкі» лижі?
Крістоф Іннерхофер: Зазвичай я обираю певну модель лиж. Потім мій фахівець із сервісу замовляє близько 20 пар цієї моделі й тестує їх. Але минулого сезону через травму й операцію на пальцях сталася плутанина. Я не міг зважитися на якусь конкретну модель, і мій сервіс-фахівець замовив по дві пари кожної моделі. На кожному тренуванні й на кожному змаганні я їздив на нових лижах і майже завжди був попереду. Дивно, але це правда. Більшість лиж, які я отримав, були «швидкі». А весь цей процес додав мені впевненості в собі: я можу швидко їздити на будь-яких лижах.
NTN: Як виходить, що лижі однакової конструкції, зроблені з ідентичних матеріалів, ковзають по-різному?
Крістоф Іннерхофер: Поняття не маю, але так відбувається. Мій сервіс-фахівець теж не може це пояснити, тому всі пари тестує в залі, де немає вітру і стала вологість.
NTN: Наше наступне питання про Південний Тироль. Чудовий край, але з деякими проблемами в політичному й культурному житті. Ти говориш німецькою, є жителем Тиролю, але коли вигравєш, грає італійський гімн. Як ти до цього ставишся?
Крістоф Іннерхофер: Так, Південний Тироль — одне з найчудовіших місць у світі. Чисте повітря й прекрасні краєвиди, багато сонця, але не надто спекотно, відмінна їжа та вина. Для мене це також ідеальне місце для тренувань: підготовчих і на снігу. На велосипед я сідаю прямо біля дому. Для катання на лижах треба під’їхати трохи більше десяти хвилин. Влітку до льодовика я доїжджаю приблизно за годину. Єдине, щоб дістатися до моря, знадобиться більш як дві години. Я б не хотів заглиблюватися в цю тематику, але з дитинства — завдяки спорту — я звик виступати в кольорах італійського прапора. Відколи себе пам’ятаю, мої тренери й фахівці з обслуговування спорядження були італійцями. Я добре говорю італійською. І для мене тут немає жодних проблем, я тут народився. Ось тільки австрійцем я точно себе не відчуваю!
NTN: Чим ти любиш займатися в перервах між тренуваннями?
Крістоф Іннерхофер: Після чемпіонату в мене було так мало часу, мене весь час кудись запрошували. Також я виконував завдання моїх спонсорів, тому особистого часу залишалося зовсім мало. Я люблю зустрічатися з друзями. Поваляцюся на дивані перед телевізором. Піти зі своїм собакою на прогулянку. Люблю ловити рибу й збирати гриби.
NTN: Це неймовірно, чемпіон світу у швидкісних дисциплінах, де швидкість сягає 150 км/год, любить ходити по гриби!
Крістоф Іннерхофер: Але це правда. Люблю бродити лісом наодинці. У мене навіть є спеціальний маршрут пагорбами, неподалік від дому, який я долаю за чотири години інтенсивної ходьби. І під час цього «кола пошани» я збираю доволі багато грибів. Мій рекорд — 28 кілограмів білих грибів.
NTN: Можна сказати, що для тебе збір грибів — це екстремальний спорт! Чи використовуєш ти у своїх тренуваннях якісь додаткові елементи, на кшталт стрибків на банджі, чи катання на мотоциклі? Наприклад, австрійці часто застосовують подібні методи для підвищення рівня адреналіну.
Крістоф Іннерхофер: Ні, я ніколи не користуюся такими методами, щоб подолати невпевненість чи страх. Мені здається, що я отримую достатньо адреналіну під час катання на лижах. Мої тренування вже багато років виглядають однаково: з початку весни багато ходжу на лижах ski-tour, у травні додаю велосипед, потім велосипед і заняття в тренажерному залі, але з невеликими навантаженнями. Потім у липні трохи більше силових вправ, і ми вже їдемо до Аргентини тренуватися на снігу. Після повернення — тиждень відпочинку і знову три тижні на снігу, але вже тут, на льодовиках, а потім починається сезон. Я вважаю, що тренери, які шукають особливі рішення для своїх спортсменів, просто не можуть їх нормально мотивувати. Не думаю, що ці додаткові заняття допомагають швидше їздити на лижах. Але в кожного свій шлях. Наприклад, Werner Heel дуже багато їздить на велосипеді, а Davide Simoncelli ненавидить це і ніколи не сідає на велосипед. Кілька сезонів тому в мене була така сильна мотивація, що я навіть не поїхав улітку з друзями на море. Тренувався по 60 годин на тиждень. Результатом стала тотальна втома і втрата мотивації кататися на лижах. Але з іншого боку не можна дозволити собі тільки лежати біля моря. Кожен знаходить свій індивідуальний метод.
NTN: Чи були в тебе колись кумири в лижному спорті?
Крістоф Іннерхофер: Звісно. Коли я був маленьким, моїм кумиром був Alberto Tomba. Усі про нього говорили, і взагалі він був cool. Потім мені дуже подобалися Kjus і Aamodt, які могли показати себе на серйозних заходах. Та й зараз я вважаю їх найкращими спортсменами, хоча сам став чемпіоном світу.
NTN: Чи думаєш ти іноді про здобуття Кубка світу?
Крістоф Іннерхофер: Ні. Серйозно. Що буде, те буде. Мені так пощастило, що я зміг стільки досягти, і вже ніхто в мене цього не забере. Багато хто каже, що це буде складний сезон, адже я маю підтвердити свій рівень. А я відчуваю, що вже нічого не винен, а мої тренери кажуть, що я ніколи не їздив так вільно, як зараз. Побачимо!
І коли ми так мило спілкувалися, до кімнати увійшла мама Крістофа із салатами, вином і домашніми кнедликами. Крістоф зізнався, що під час своїх поїздок він найбільше сумує саме за маминими кнедликами. І ми його розуміємо.
